Бойовий шлях будь-кого з добровольців – це історія про внутрішній вибір, сміливість, готовність захищати свою країну за покликом серця. До таких свідомих українців належить 47-річний Володимир Тищенко з Василівки. На війну потрапив з перших днів повномасштабки – його не злякали ні холодні ночі, ні відсутність комфорту, ні небезпека, яка
чатувала чи не на кожному кроці.
«Усе вийшло якось спонтанно: зночі вони почали «гатити», а зранку я зібрав речі й поїхав до Чутового, – розповів Володимир Володимирович. – Прибули ми до військкомату разом із Степаном Кривоносом із Левенцівки. Він учасник АТО, то його й багатьох інших одразу посадили в автобус і
повезли. Зі мною ж довго не могли визначитися, натомість залишили у роті охорони. Певний час ми перебували в Іскрівському лісі».
За цей час Володимир Тищенко поступово адаптувався до армійського побуту, звик до нічних чергувань, зрозумів важливість взаємопідтримки.
Потім була обов’язкова багаторівнева підготовка у Лубнах, мета якої – перетворити бійця на професійну бойову одиницю, здатну діяти у складі підрозділу. Сформовану роту, до якої увійшов і Володимир Тищенко, відправили у Прилуки на Чернігівщину, потім – на кордон. Прикомандирували їх до 1-ої окремої танкової Сіверської бригади, де пробули до 2024 року. Далі бойовий шлях нашого земляка проліг на Донеччину, а саме на Авдіївський напрямок. Саме там відбувся момент серйозного перелому свідомості, коли довелося зустрітися із жорстокою реальністю під звуки артилерії і свист куль.
«У 2025 році нашу бригаду вивели з відомих причин, – розповів військовослужбовець. – Під час служби у 59-ій ОШБ безпілотних систем ми потрапили під артобстріл і КАБи. Я тоді отримав не одну контузію. Невдовзі нас вивели з позицій, після чого повернули у Полтаву знову на комплектацію.
Готували на Курський напрямок. Але ситуація на тій ділянці фронту змінилася, то ж нас розформували і відправили назад у ТЦК. Уже звідти мене перевели у 18-ту окрему бригаду армійської авіації, де я прослужив до 2026 року».
Нині Володимир Тищенко за станом здоров’я має групу інвалідності, тому зброю змінив на кермо. Повернувся до мирної праці на землі – у СТОВ «Ніка», де до війни трудився механізатором.
Цього року під час урочистостей до Дня Незалежності нашої держави він разом з учасником бойових дій Віталієм Кротенком мав за честь піднімати Державний Прапор України. Того ж дня отримав подяку від виконкому Чутівської селищної ради за патріотизм, мужність, самовідданість, проявлені під час захисту України.
Окрім цього, має грамоти від військового командування, медаль «За поранення», позолочений ювілейний медальйон від 18-ої ОБАА.
Сьогодні Володимир Тищенко зняв військову форму, але назавжди залишився тим, на кого без сумніву можна обпертися у найтяжчу годину.
Наталія ЛОСЬ
