Поважну дату свого життя – 90-літній ювілей – відзначає 25 квітня жителька Левенцівки Галина Іванівна Кичата. І її 90 років – це не просто цифра, а символ мудрості, сили, життєстійкості та витримки.
Народилася вона у родині колгоспників у Левенцівці у 1936 році. Її дитинство припало на воєнні роки. Хоча була маленькою, але добре пам’ятає, як ховалися від фашистів у погребі. А потім під дулами ворожих автоматів змушені були покинути своє сховище. Цей яскравий момент минулого, мов кадр із страшного кінофільму, назавжди лишився у її пам’яті.
То чи думала, що через стільки років уже її двом онукам Олегу та Сергію доведеться взяти зброю до рук, аби захистити свою країну від нових нацистів? Та й син Олександр Петрович, попри свої 59 років, теж нині у лавах ЗСУ.
Життєвий шлях ювілярки, як і переважної більшості людей тієї епохи, був не з легких, переповнений труднощами та викликами. Батько з фронту повернувся пораненим, тож вдома допомагали в усьому троє дітей.
Галина закінчила Білухівську школу, куди доводилося добиратися пішки. Після навчання одразу пішла на ферму доїти корів. Тоді робили це вручну, тому праця була тяжкою і виснажливою.
Свого коханого Петра чекала п’ять років з армії – такий термін служби був на флоті. Одружившись, звели добротний будинок у Левенцівці. У родині зростали четверо дітей: Геннадій, Віктор, Олександр і Таміла. Чоловік працював бригадиром тракторної бригади, а Галина Іванівна – на току. Її донька Таміла Петрівна пригадує, що тоді возили збіжжя і вдень, і вночі, тому мати постійно була в роботі.
А вдома – діти і чималеньке господарство. До всього потрібно було докласти своїх рук. А вони у неї були «золоті». Донька пригадує, що мати пекла найсмачніший у селі хліб, який замовляли у неї на різні родинні свята. Також прикрашала свою оселю вишитими речами.
Підростали діти, зростали і турботи та переживання за них. Чимало хвилювань було через сина Геннадія, який під час строкової служби потрапив до Афганістану.
Рано не стало чоловіка – пішов у засвіти у 1994 році. Уже й сини та донька пенсійного віку. Наразі Галина Іванівна – щаслива бабуся та прабабуся. Має сімох онуків і п’ятьох правнуків. Свою чудову ювілейну дату зустрічає в затишку і оточенні близьких людей – у родині доньки.
Таміла Петрівна зауважує, що мати продовжує потихеньку активно рухатися: «То курочок вийде попорати, то на городі щось поробить».
Може саме в цьому і полягає секрет довголіття – у способі життя. А ще – у внутрішній гармонії і доброзичливому ставленні до світу.
Таміла Петрівна каже, що мати не тримає зла на інших, завжди чуйна, привітна, добра і щира. Саме цим якостям і маємо повчитися у наших довгожителів.
Оксана ЧЕРКАС.
