Світлана та Вадим Данильченки обрали собі мирні професії, в основі яких – опіка над тваринами: ветлікаря і зоотехніка. Але жорстока війна перевернула їхнє спокійне життя, змусивши скромного і не вельми бойового чоловіка взяти до рук зброю, а стриману і ніжну жінку стати енергійною та ініціативною волонтеркою. А як же інакше, бо ж хто, як не дружина військового, розуміє, настільки потребує армія нашої підтримки.
Народилася Світлана у родині ветлікарів Сергія та Світлани Сидоренків. Її батьки займалися лікуванням тварин, тож дівчинку змалку виховували у любові до усього живого. Родина у 1999-му році переїхала до Филенкового, де батькові запропонували посаду завідуючого дільничною ветлікарнею.
Світлана навчалася у Филенківській школі, де знайшла собі багато друзів. Згодом вступила до Полтавської аграрної академії, обравши спеціальність зоотехніка. Деякий час працювала в Золотоноші на Черкащині зоотехніком у СТОВ «Пальміра». Саме там познайомилася з майбутнім чоловіком, який трудився у цьому ж товаристві головним ветлікарем. Тож професія їх і поєднала. Згодом молода родина переїхала до Филенкового і три роки обоє працювали у ФГ «Филенківське» та ФОП Филенко В.І.
«Потім моєму чоловікові запропонували роботу у ПрАТ «Племзавод Степной» під Енергодаром Запорізької області, і ми переїхали туди. Вадим працював ветлікарем, а я зоотехніком з племінної роботи. Саме там нас застала війна. З перших же днів потрапили під окупацію», – розповіла Світлана.
Тоді враз життя ніби потьмарилося. Молода жінка і нині із жахом згадує, як синок, спостерігаючи за окупантами зі зброєю в руках, усе допитувався: «Мамо, а вони нас не застрелять?»
Вона розповіла, як поневірялися, намагаючись виїхати на підконтрольну Україні територію. «Але все не могли знайти автотранспорт: то ціни шалені вимагали за те, щоб виїхати, то автівки були забиті людьми. Та першого серпня я таки вивезла дітей у безпечне місце», – зазначила Світлана. Чоловіка взагалі не випускали, бо він – призовного віку. Вирвався звідти лише 23 жовтня.
«То він тільки виїхав з окупації, одразу став на облік в нашому ТЦК і через тиждень уже був у лавах ЗСУ. Потрапив до підрозділу морської піхоти, у складі якої і нині служить бойовим медиком на найгарячіших ділянках фронту…»
А Світлана разом з двома синами чекають на чоловіка і батька. Звісно, четвертокласник Тимофій та чотирирічний Костя сумують за татом. Кожен його приїзд у відпустку для хлоп’ят – справжнісіньке свято.
Волонтерити ж Світлана, як мабуть і кожна дружина військового, почала ледве чоловік потрапив до навчального центру. «Спочатку збирали на усе необхідне хлопцям родиною, долучалися і близькі та знайомі. То те купити, то інше… Бо ж зрозуміли, що у них допомоги ніякої. Родичі військових добре знають, як це. А потім, коли почалися великі збори, то уже виставляла оголошення і в соціальні мережі», – розповіла жінка.
А торік Світлана Данильченко почала тісно співпрацювати з волонтерками Тетяною Тунєговою і Тетяною Сакун. Каже, що тяжко стало збирати кошти на потреби воїнів. Тож об’єднали зусилля і гуртом намагаються швидко закривати збори, організовуючи різні акції та розіграші призів у соцмережах, беручи участь у благодійних ярмарках під час різних масових заходів.
Так, на фестивалі борщу у Первозванівці продавали випічку, солодощі і сувеніри, збираючи кошти на автомобіль для захисника-земляка Миколи Мокроснопа.
«Завжди кажу: «Не для себе прошу, а для хлопців». Для них мені не соромно постояти і поторгувати», – зізнається Світлана.
Тетяна Сакун, у свою чергу, зазначає: «Світлана завжди відгукується на усі наші ініціативи. Коли проходить аукціон, то обов’язково один лот від неї. Приміром – подарункові бокси. Окрім того, її мати теж передає на благодійні ярмарки в’язані брелки та іграшки».
Та й уся родина Світлани Данильченко постійно підтримує воїнів. Зокрема, донатять за потреби брат із сестрою.
Волонтерки ж збирають кошти і на матеріали для маскувальних сіток. Цього року закрили запити захисників: на планшет і ноутбук – Володимира Гармаша та Андрія Сухостата, дизельний генератор – Романа Шарпила, на ремонт авто – Сергія Ульянця. Допомогли й іншій волонтерці зі збором коштів на старлінк.
«У середині січня закрили збір на автомобіль для Сергія Павлика. Тоді також і ярмарок проводили, і колядували. Великий збір був, але гуртом швидко придбали авто», – розповіла Світлана Данильченко.
Найбільше бажання дружини військового, щоб усі хлопці й дівчата, що захищають країну, повернулися додому. І вона разом зі своїми однодумцями робить усе можливе, аби підтримати їх і допомогти їм вистояти.
Оксана ЧЕРКАС
