На сторінках «Сільських новин» ми публікували цикл матеріалів про інтеграцію у життя Чутівської і Скороходівської громад нових їх жителів, які полишити свої домівки через війну. Тож продовжуємо розповідати про економічну адаптацію ВПО. Сьогодні – історія харків’янки Анастасії Тиндик, яка релокувала свій бізнес у Чутове.
На Чутівщину Анастасія переїхала у перші дні війни – п’ятого березня. Вона розповіла: «Ми виїхали у Василівку, звідки родом моя бабуся. Тут вона народилася, тут поховані її батьки. Та і я у Василівку їздила до восьми років, доки була жива прабабуся. Тож наші родичі, які живуть у цьому селі, у перші дні повномасштабної війни покликали нас до себе. Ми приїхали усі гуртом. Тоді потрібно було рятувати дітей. Адже більшість з нас проживали саме на Північній Салтівці, яку інтенсивно обстрілював ворог».
У Харкові Анастасія була досить успішною підприємницею, мала два салони краси «Релакс», які процвітали. Успішно працювала, як вона каже, усе було дуже гарно, доки сусідній державі не заманулося «звільнять» нас.
Анастасія Тиндик розповідає: «Один із салонів знаходився на Північній Салтівці, майже на окружній трасі. Було дуже складно вивозити звідти обладнання. Ніхто із майстрів не хотів їхати, усі відмовлялися через небезпеку. Тож ми власними силами під обстрілами таки вивезли усе – і з одного салону, і з другого».
Згадує, що не одразу прийшло рішення щодо відкриття своєї справи у новій громаді.
Анастасія зазначає: «У Чутовому б’юті-сфера розвинена не досить широко. Так, є багато майстринь, які працюють самі на себе. Але такого комплексного салону немає. Я це зрозуміла, коли після того, як трохи прийшовши до тями, вирішила повернутися до нормального життя і захотіла пофарбуватися й зробити манікюр.
Про це ж говорила і майстриня Надія Костиренко, яка працювала у мене в салоні на Північній Салтівці. Вона також переїхала разом із чоловіком до його рідні у Лозуватку. Саме після розмови з нею я таки вирішила спробувати відкрити салон. До цього у мене з’являлася така ідея, але я дуже сумнівалася і боялася зробити цей крок. Починати усе майже з нуля – страшно. Окрім того, ми тоді сподівалися, що повернемося додому.
Минуло літо, а я все не наважувалася. Бо ж коли ти щось відкриваєш тут, то виходить – плануєш своє майбутнє на новому місці».
Але час ішов, і потрібні були кошти на життя. Тому енергійна Анастасія відкинула сумніви і уже наприкінці вересня 2022-го року салон запрацював. Зізнається, що хвилювалася, чи піде справа у невеликому селищі, чи знайде майстринь.
Але коли дійсно чогось прагнеш – то шукаєш засоби і можливості. Власниця салону працевлаштувала таких, як і сама – внутрішніх переселенок, які теж потребували економічної самостійності.
Та й клієнтів вони поступово собі набрали завдяки якісному обслуговуванню. Анастасія щиро вдячна місцевим жителям, які її підтримали.
«Ми стараємося усе зробити для клієнтів, аби вони відчували комфорт і впевненість, як би це для нас складно не було, – розповідає вона. – Неймовірно тяжкою стала для нас ця зима, коли не було ні світла, ні води. Ми працювали на генераторі, трималися, як кажуть, із останніх сил. Тому спасибі й дівчатам, і клієнтам за розуміння. Ми таки пережили ту зиму».
Нині у салоні надають широкий спектр послуг перукаря, колориста, барбера, майстра нігтьового сервісу та ін.
Колектив дружний – разом і працюють, і відпочивають. Анастасія розповіла, що зараз у неї працюють четверо майстринь. А її колишня працівниця Марина Степанова, здобувши досвід, відкрила свій салон у Скороходовому. Вони зберегли товариські стосунки з нею.
Взагалі кредо Анастасії – оточувати себе неконфліктними людьми – жодних брудних пліток і злих чуток…
Їй вдалося зберегти головне – відданість своїй справі та бажання створювати щось добре для людей.
Чи мріє повернутися додому? Звісно, що так. Але наразі ситуація небезпечна.
Сьогодні вона облаштувалася у Василівці із 12-річним сином, який навчається у місцеві школі. Її чоловік пішов боронити рідний край і воює у лавах ЗСУ.
Анастасія щиро вдячна старості Василівського старостинського округу Ларисі Ярошенко за допомогу у пошуку житла.
«Вона нас тоді дуже підтримала, та й нині підтримує, – зауважила жінка. – Взагалі, жителі Василівки у перші дні, коли ми приїхали, завалювали нас консервацією і речами. Це була неймовірна допомога. Та й до цих пір підтримують і кажуть: «Ви уже наші». Ми їм вдячні за щирість і щедрість».
Сама ж Анастасія – яскравий приклад інтеграції у нове життя людей, які за одну ніч втратили усе: безпечне житло, роботу, бізнес, плани та мрії, і які не побоялися почати усе з нуля. Відтак, не лише працюють самі, а й працевлаштували інших, платять податки і не полишають віри у краще.
Оксана ЧЕРКАС
