Через роки і відстані злетілися до рідної Чутівської школи випускники 10-Б класу 1975-го року. Ініціаторкою зустрічі стала Тетяна Стешенко. Жінка розповіла: «Так склалася доля, що мені довелося виїхати з рідного селища. Тому я дуже-дуже ностальгувала за ним. Коли приїздила до мами, завжди навідувалася до десятка подруг. А також постійно була серед організаторів зустрічі однокласників на ювілейні роки закінчення школи – 10, 15, 20, 30, 35. Ще із січня починала телефонувати, домовлятися, обирати дату, аби в усіх вийшло спланувати свій приїзд. Я готувала різні конкурси – і ми цікаво проводили час з однокласниками. І дуже задоволеними розходилися. Моєю мрією було зібрати однокласників на 50 років».
А завзятим і енергійним людям вдається реалізувати свої мрії. Тож, попри труднощі зі здоров’ям, воєнне сьогодення, Тетяні це вдалося – випускники таки зустрілися…
І усі зрозуміли, що хоч і минуло 50 років від дня закінчення школи, але спогади про дитинство, уроки, вчителів і однокласників залишилися живими. Особливо зворушливо було знову сісти за шкільні парти й згадати найкращі миті юності. Школа назавжди залишила слід у серці кожного. У 1975 році понад тридцятеро юнаків і дівчат 10-Б класу пішли у доросле життя. Тетяна Стешенко зазначає, що в усіх воно склалося: обирали професії, створювали родини, ростили дітей. І нині можуть сказати, що достойно пройшли життєвий шлях.
А цього дня на зустріч прибули 11 поважних чоловіків і жінок. Кожен з них має за плечима чималий досвід. Володимир Крамаренко – моряк, побував у багатьох куточках світу. Анатолій Фисун – військовий, Лариса Черниш (Незнаєва) – учителька Черняківської школи, Валентина Корж (Хаперська) працювала лаборантом Чутівської школи, Людмила Корецька (Власенко) та Алла Павліченко-Марющенко обрали професію ветеринара, Віктор Биковець – шоферував, був водієм голови колгоспу Івана Ропавки, Олександр Ісип – вправний господар, Валентина Андріяш (Курашова) свого часу у районній друкарні набирала газету «Сільські новини», Григорій Савінов став пастирем, а Тетяна Стешенко присвятила життя сфері електрозв’язку, здобувши у вузі відповідну освіту.
«На жаль, десятеро наших однокласників уже померли. Пом’янули ми і класного керівника Людмилу Костянтинівну Донцову та першу вчительку Наталію Романівну Вертій», – зазначила Тетяна Стешенко.
Також вона розповіла, що після зустрічі у школі гуртом вирушили на берег Коломака у зону відпочинку, яку облаштували газовики. І саме там поринули у спогади. «А згадати нам є що! Скільки пригод було!» – зауважила жінка.
Також вона зазначила: «Невблаганний час забирає в минуле усе нові та нові роки. І якщо в дитинстві вони плелись нескінченою чередою, а в молодості ми їх просто не помічали, то тепер літа летять, мов на крилах, і ми з сумом усвідомлюємо, що їм не буде вороття. Тому потрібно цінувати кожну мить і користуватися можливістю зустрітися та засвідчити, що у душі ми такі ж хлопці і дівчата, як і 50 років тому».
А про те, що це так, свідчить фото, де Тетяна Стешенко, згадавши шкільне гімнастичне минуле, стала на шпагат.
«Ми такі ж самі діти, тільки трішки «пом’яті» життям…», – засміялася вона у слухавку, пересилаючи це фото нам у редакцію.
Оксана ЧЕРКАС
