сьогодні і колись
Таверівський старостинський округ очолює Костянтин Козак. Цьому передувало його п’ятирічне перебування на посаді голови сільської ради. На сьогодні правою рукою старости є діловод Ніна Белей. Землевпорядник відсутній – земельні питання віднедавна вдається вирішувати самостійно.
Цікавою є історія назви села Таверівка. Сягає вона ще дореволюційних часів, коли на сезонні роботи з вирощування цукрових буряків приїздили в основному люди з Таврійських степів південної частини України. Багато з них навіть осіли на наших родючих землях.
Нині населення старостинського округу «на папері» становить 745 осіб. «Але насправді ця кількість значно менша через те, що багато місцевих жителів роками працюють за кордоном, або й проживають там», – зазначив староста Костянтин Козак. (Для порівняння: наприкінці 2009 року було 898 осіб).
Життя місцевих людей відповідає умовам сьогодення. Ні на мить не забувають про 38-ох своїх земляків, які служать у лавах ЗСУ; свято бережуть пам’ять про чотирьох чоловіків, які не повернулися живими з поля бою.
Небайдужі долучаються до збору коштів односельцям, які відстоюють кордони України, на придбання необхідних на передовій речей; активно підтримують Чутівську центральну лікарню продуктами харчування. Саме під час мого перебування у селі збирали варення, сушені й заморожені фрукти і ягоди для приготування компотів пацієнтам стаціонару.
Щодо проблем чи невирішених питань, то їх, як і скрізь, вистачає.
«Розробили план розвитку села, але, на превеликий жаль, не все вдається виконувати, – зазначив Костянтин Козак. – Робимо все по можливості. Ось, наприклад за кошти Чутівської селищної ради придбали потужний генератор, який забезпечує повноцінну роботу свердловини.
Послуги населенню надає перукар, двічі на тиждень працюють представники відділення пересувного поштового зв’язку».
Поділився Костянтин Петрович своєю мрією, яка спрямована також на благо людей – уздовж вулиці від школи до центра села зробити окрему доріжку для дитячих розваг.
* * *
У Таверівці залишилися лише згадки про потужний бурякорадгосп, який спеціалізувався на вирощуванні насіння буряків висадками. Сіяли й інші культури, окрім соняшника. Утримували худобу, птицю, була чимала пасіка, а на 72-гектарному водному плесі займалися розведенням риби.
Місцеві згадують чудову зону відпочинку на березі ставка, де була човникова станція і навіть плаваюче кафе із символічною назвою «Поплавок».
Донедавна вирувало спортивне життя на стадіоні, успішно заявляла про себе футбольна команда «Ніка».
«Попри все, я низько вклоняюся усім, хто творив історію Таверівського краю, забезпечував його добробут, і хто нині сумлінно трудиться на благо людей, хто свято береже пам’ять про минуле», – зазначив Костянтин Козак.
історія школи в альбомних світлинах
Ще тримається у Таверівці школа, у якій навчаються 60 учнів. Але реформа середньої освіти може болюче відобразитися на цьому сільському навчальному закладі. А поки що шкільне життя вирує, колектив очолює Ольга Шинкаренко.
Подвір’я школи по сучасному викладене плиткою, а саме приміщення прикрашають теплозберігаючі вікна, на які чекали тривалий час.
Ольга Володимирівна разом із заступником директора з навчально-виховної роботи Іриною Дудник створили альбом «Історія Таверівської школи», де зібрали чимало матеріалів з часів її заснування, розповіді про директорів, фото випускних класів й багато чого іншого, аби зберегти ту історію на роки.
На жаль, сумна доля дошкільного закладу. Ще збереглося приміщення старого дитсадка, неподалік світить віконними дірами колись добротна сучасна споруда нового ДНЗ з надвірними павільйонами. А кілька років тому закрили й дитсадок, який діяв під одним дахом із школою. Причиною закриття стала недостатня кількість дітей.
Досвідчена і відповідальна
Медичну допомогу надає фельдшер Олена Тригуб, яка 31 рік працює у цьому закладі охорони здоров’я. Щодня приймає відвідувачів: кому приписані лікарем процедури зробить, кому тиск виміряє, кому пігулку дасть від головного болю. Приходять люди навіть за кілька кілометрів пішки. Опікується Олена Іванівна жителями трьох сіл, у т.ч. й однією дитиною до року.
Нинішній фельдшерський пункт колись був ФАПом, де була кімната для гінекологічних оглядів, дитяча кімната, фізкабінет, приймали пацієнтів стоматолог і педіатр. Нині з усього залишилася лише маніпуляційна.
Староста Костянтин Козак позитивно відгукнувся про роботу Олени Тригуб: «Коли б хто не зателефонував – чи то рано-вранці, чи вночі – кидає усе домашнє й поспішає допомогти односельцям. Ніколи не рахується з власним часом. Надійна й віддана роботі».
торгівельна та аграрна сфери
Сьогодні на таверівських землях господарюють кілька с/г виробників, серед яких і два місцевих фермери Віктор Онищенко та Олександр Шинкаренко й дев’ять одноосібників. Працюють три магазини приватних підприємців Любові Шмойло, Ольги Гайнікової та Віктора Горевого.
культурний
осередок села
Художньою самодіяльністю у Таверівці завідує Оксана Кошеленко. Про її активність свідчать заходи, які вдається готувати разом із аматорами сцени. Частими вони були до спалаху коронавірусної інфекції й до початку війни, але й нині проходять благодійні концерти у підтримку ЗСУ. І це при тому, що приміщення будинку культури по суті немає – велична двоповерхова будівля ще якось тримається на стінах. Руйнація сталася багато років тому через не відремонтований вчасно дах. Костянтин Козак, будучи ще головою сільської ради, тричі подавав проекти на обласний конкурс, аби отримати кошти на ремонт сільського осередку культури, але безрезультатно.
Та в Оксани Кошеленко вистачає ентузіазму й бажання працювати для односельців. Заходи, зазвичай, проводять на ґанку СБК, або ж у приміщенні колишньої радгоспної їдальні, яке зберегли і переобладнали для послуг місцевих жителів.
Діє і філія Чутівської центральної бібліотеки, якою завідує Ніна Гнипа. У наявності близько трьох тисяч книг, донедавна були й періодичні видання. На жаль, їх не передплачують. Та й з того, що є, вдається задовольняти попит читачів: дітей – казками, людей у віці – любовними романами.
Майдан-Першотравневе
За кілька кілометрів від центральної садиби у гущавині зелених насаджень принишк інший населений пункт Таверівського старостинського округу – Майдан, географічне положення якого досить цікаве. Через село пролягає кордон між Полтавською і Харківською областями, тож виходить, що сусіди по вулиці проживають у різних регіонах України. Донедавна частина, яка належить нашій області, називалася Першотравневим, та у зв’язку з декомунізацією вирішили об’єднати два села однією назвою – Майдан.
Зазначу, що асфальтівка до села у досить добротному стані, так само як і переїзд через греблю у самому населеному пункті.
Вулиці ж навіяли смуток – за увесь час перебування там не зустріли жодної живої душі. Хоча у населеному пункті рахується 50 жителів, і серед покинутих радгоспних будинків, руїни яких ледь проглядаються у заростях, є доволі добротні обійстя місцевих жителів. Сумує за веселим гамором дитячий майданчик, що подивував своїм розташуванням у такому невеликому селі. Зазначу, що Першотравневе свого часу також було відділком бурякорадгоспу, і там вирувало життя сотень трудівників.
Шанують тут і святиню – пам’ятник загиблим односельцям у роки Другої світової війни. З покоління в покоління передається розповідь про трагедію 1943 року, коли у селі було знешкоджено важливих осіб німецького командування, а у відповідь озвірілі фашисти розстріляли місцевих жителів і вщент спалили село. Імена тих жертв викарбувані на меморіальній дошці.
щасливе
Село Щасливе досить віддалене від центру старостинського округу Таверівки. Та все ж місце його розташування доволі зручне – обабіч автошляху Чутове-Грякове. Населення становить близько 90 осіб.
Колись жилося веселіше, бо працювала загальноосвітня школа І ступеня. Наразі шкільні двері зачинені уже не один рік, і лише вивіска при вході нагадує, що колись там лунав дитячий гамір. А ще раніше у селі був відділок Таверівського бурякорадгоспу, де утримували з пів тисячі голів корів.
Навпроти школи розташоване доволі добротне (не розібране!) приміщення, у якому під одним дахом діяли фельдшерський пункт, контора і клуб. Місцеві пам’ятають, що прилегла територія була впорядкованою квітковими клумбами, а на постаменті вивищувалися постаті сільських трудівників із хлібним колоссям. Тепер на тому місці розростається поросль, яку час від часу доводиться вирубувати. Варто відмітити й ретельно покошені обочини дороги.
«Самі косимо, хоча й бракує пального, – мовив Костянтин Козак. – Робимо все по можливості. Відремонтували у селі дороги, а також ту, що веде до кладовища. Підсипали, й вийшло доволі непогане тверде покриття. На все пішло 600 тис. грн із бюджету Чутівської селищної ради.
Проблемою залишається відсутність води у селі. Не діє жодна свердловина. Багато було суперечок навколо цього питання, пропозицій, але є так як є».
Щасливе, як майже кожне українське село, потопає в зелені. Вдалині видніються насадження, схожі на гайок. Староста розповів, що то горіхова плантація. Колись на тому місці проживали працівники ферм, вони й висадили ті горіхові дерева. Достиглими плодами ласували всі бажаючі. Нині ж територія перебуває в оренді місцевої родини.
Наталія ЛОСЬ. Фото автора.
