Непоправна втрата – загибель воїна-захисника – зібрала жителів Скороходового, аби провести в останню путь ПОЛЯКОВА Олександра Олексійовича. Майже два роки він боронив наш спокій у гарячих точках фронту, а день 23 липня став останнім у його житті і назавжди сумним для родини.
Земний шлях довжиною у 41 рік Олександр Поляков пройшов тихо й спокійно. Народився у Чернігівській області, вивчився, здобув професію. Під час роботи на Київщині познайомився з майбутньою дружиною Галиною, у 2012 року родина переїхала на постійне місце проживання у Скороходове. Олександр мав мирну професію будівельника, тож застосовував свої умілі руки у будівельній фірмі у Полтаві.
Так склалося у особистому житті чоловіка, що він став за рідного батька шестирічній Оксані, яка нині, вже доросла, зі щемом у серці згадує про його турботу, виховання, любов і оте по-особливому тепле татове звертання – «мала».
Тяжко було говорити про свого зятя у минулому часі Володимиру Михайловичу Пророці: «Він був для мене рідним сином! Я й хату їм залишив, аби тільки жили. А воно ось як склалося…»
Із Чернігівщини попрощатися із Олександром, який знайшов вічний спочинок у скороходівській землі, приїхали батьки Олексій Петрович та Олександра Сергіївна, сестра Валентина, родичі; у далекому краї сумував брат Юрій.
Прибув на поховання і староста села Атюша Коропської громади Чернігівської області Станіслав Пилипець. Під час траурного мітингу Станіслав Іванович планував мовити добре слово про свого земляка, але чоловічі сльози завадили йому це зробити. Уже у приватній розмові, не приховуючи емоцій, зазначив: «Ми жили по сусідству, тож Олександр виріс на очах, а моя мати була його першою вчителькою. Це вже п’ятого захисника хоронимо, уродженця нашого села…»
По-чоловічому небагатослівними були побратими Олександра Полякова, які також віддали шану своєму бойовому товаришу. Відзначили його надійність і людяність, обов’язковість і хоробрість.
Представник 9-го відділу Полтавського РТЦК та СП Сергій Бездітко повідомив, що до лав Збройних сил України звичайний сільський чоловік потрапив по мобілізації у серпні 2023 року. Проходив службу на посаді майстра відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів гірсько-штурмового батальйону. Має статус учасника бойових дій. Нагороджений медалями «За оборону України», «За незламність духу», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Про іншу, довоєнну сторону життя Олександра Полякова розповіла ведуча мітингу, директорка місцевого ліцею Валентина Удовиченко: «Олександр Олексійович – людина мирної професії: будувати, ремонтувати, реставрувати – це його. Збирав різні речі, завдяки неабиякій творчій уяві з найпростішого міг зробити щось цікаве. На жаль, усі його плани на майбутнє змінила війна, а вороги забрали життя. З героєм залишається наша пам’ять і вдячність».
Останній бій для Олександра Полякова датується 23 липня цього року – саме того дня під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Лук’янівське Запорізької області його життя обірвав ворожий снаряд.
Співчуття родині загиблого висловив голова Скороходівської селищної ради Валерій Штепка, у зажурі схилили голови присутні під час прощання. Церемонію поховання здійснили за усіма канонами: після відспівування священнослужителем ПЦУ душі загиблого під мелодію Державного Гімну України і трикратний залп труну опустили у могилу. Над нею ще довго було чутно плач і відчай згорьованих рідних героя…
Наталія ЛОСЬ
