З якими проблемами доводиться стикатися людям, які через війну змушені були полишити свої домівки? Про те, як їх прийняли у нових громадах, як швидко вдалося їм адаптуватися і реалізувати себе на новому місці, про нові можливості йшла мова під час невимушеної зустрічі на тему: «Інтеграція у нове життя», яку організували й провели журналісти ТОВ «Медіа «Сільські новини».
На зустрічі були присутні ВПО, які виявили бажання поділитися своїми історіями, представники соціального захисту.
«Ми з перших днів повномасштабної війни розповідали про людей, які, рятуючись від війни, селилися у нашій громаді, – зазначила на початку зустрічі директорка ТОВ «Медіа «Сільські новини» Оксана Черкас. – І кожна з цих історій – це згусток болю, адже вони втрачали усе, перетворюючись на вимушених переселенців, яких потім визначили у категорію ВПО. Тож ця тема для нас не нова.
Цього разу ми вирішили дослідити, як вдається економічно інтегруватися у життя громади її новим жителям. Звичайно, можна звернутися по допомогу до місцевого центру зайнятості, скористатися платформою «Прихисток. Робота», роботодавцям – отримати компенсацію від держави за працевлаштування ВПО, подати заявку на отримання гранту. Але як цими можливостями скористатися і чи дієві вони – це вже інше питання. Окрім того, ВПО часто мають професії або досвід, які не відповідають новим умовам або регіону, у якому вони перереєструвалися. І це теж проблема».
Тож під час зустрічі присутні поділилися своїм досвідом інтеграції в нове суспільство.
Аліна Пшенична
Аліна Пшенична працює спеціалісткою відділу освіти Чутівської селищної ради. Свого часу сферою своєї професійної діяльності обрала менеджмент і адміністрування, але обставини змусили змінити напрямок роботи.
«Після переїзду з Харкова я швидко адаптувалася у Чутовому, бо ж родом з цього селища, – розповіла Аліна. – Їхали, як і всі, з думкою, що це не надовго. Але коли зрозуміла, що ситуація може затягнутися, почала шукати шляхи адаптації передусім для своєї дитини. Так ми потрапили до будинку дитячої і юнацької творчості. Поки донька займалася у гуртку, я в цей час, аби чимось зайняти себе, разом з усіма плела маскувальні сітки.
Згодом стала відвідувати усі заходи, які проводили для ВПО відділ соціального захисту населення та різні благодійні фонди і громадські організації, де я познайомилася з багатьма людьми. Дуже сподобалися, зокрема, заняття з надання домедичної допомоги, польові збори та ін.
Звичайно ж, звернулася у центр зайнятості в пошуках роботи. Коли дитина пішла до школи, я увійшла до складу батьківського комітету класу. У нашому класі навчалися діти з категорії ВПО, а також ті, чиї батьки служать у ЗСУ. Облаштовуючи кабінет, ми багато зробили власними силами. Коли виникла необхідність більших вкладень, я, як представник батьківського комітету, звернулася до Чутівської селищної ради з проханням виділити на це кошти. Селищний голова Микола Корольов, вислухавши мене, направив до начальника відділу освіти. Після розмови з Тетяною Дейнекою щодо мого клопотання, вона несподівано для мене запропонувала роботу в очолюваному нею відділі.
Хоч я й не маю педагогічної освіти, але робота мені підходить і дуже подобається. Я займаюся організаційними питаннями з проведення спортивних заходів, участі школярів в учнівських олімпіадах, конкурсах. Це, напевно, те, чого я потребувала, де я змогла розвиватися».
Лариса Максименко-Ріцик
Лариса Максименко-Ріцик потрапила до Чутового випадково з Херсона. Нині працює тренером у фітнес-залі. Про пошуки себе у чужому селищі вона розповіла так: «То був початок війни. Звичайно ж, я була у відчаї: що робити без коштів, житла, знайомих. Я почувалася дійсно як ота квіточка, яку вирвали й десь кинули. А треба ж піднімати своє стебло і пускати коріння, щоб триматися й жити далі. Мені важливо було бути потрібною людям, тому, маючи два напрямки освіти, шукала своє застосування. Гадала, що десь зупинюся за спеціальністю швачки. Швачки дійсно були потрібні, але зі своєю машинкою, якої у мене на той час не було.
Подумалося: якщо я не знаю куди себе подіти, то можливо так почуваються й інші ВПО, які, тікаючи від війни, потрапили сюди. Прийшла у будинок дитячої і юнацької творчості, де мені, як тренерці, надали зал для проведення безкоштовних занять для ВПО з пілатесу (лікувальної фізкультури).
Згодом ми перемістилися на стадіон, потім завдяки клопотанню небайдужих людей отримали дозвіл займатися у спортзалі місцевого училища. Так відбулося моє становлення на новому місці. Я познайомилася з багатьма людьми, які мене всіляко підтримували, і яким я безмежно вдячна.
Так як тренування були безкоштовними, то на прожиття стала заробляти масажами. Нині я працюю тренеркою і паралельно продовжую безкоштовно займатися з бажаючими підтримати фізичну форму».
Активну життєву позицію має харків’янка Яна Крамаренко – вона очолює ГО «Чутівський край». Їй також було непросто адаптуватися на новому місці. Говорить, що хоча й мала у Чутовому знайомих, але важко було морально – переїхати з великого міста у селище.
Яна Крамаренко
Голова ГО «Чутівський край» Яна Крамаренко поділилася спогадами: «Під час отримання гуманітарної допомоги познайомилася з представниками селищної ради, з багатьма переселенцями, тоді стало дещо легше. Важливим для мене було спілкування з ВПО, з якими можна було поговорити, пригадати, як було добре вдома. Знайомилася з ними переважно на дитячому майданчику під час погулянки з дитиною.
Коли організувалася рада з питань ВПО, то на одному із її засідань вирішили створити громадську організацію, щоб уже на офіційному рівні можна було звертатися з проханням до різних структур і допомагати переселенцям та військовим. Очолити її довірили мені.
Із власної ініціативи влаштувала дитяче свято, аби хоч якось компенсувати їм те, чого їх позбавила війна.
Часто людина стоїть перед вибором: займатися тим, що подобається, чи шукати шляхи, де можна заробити кошти на існування. Я намагаюся сповна займатися роботою громадської організації, за потреби влаштовувати розваги для дітей. Мені це приносить задоволення.
Також мрію організувати бажаючих відновити дитячий майданчик у центрі селища. По фарбу звернемося до селищної ради, а робочі руки будуть потрібні».
Юлія Тараспольська
Харків’янка Юлія Тараспольська з приїздом до Чутового перебувала у декретній відпустці: молодшій дитині ще не було й двох років, старшій – п’ять. Потім стала, звичайно ж, на облік у центр зайнятості.
«Роботу за моєю бухгалтерською спеціальністю пропонували, але то було або у Полтаві, або у інших населених пунктах, що мені було незручно, – розповіла Юлія. – Уже коли завершився термін перебування на обліку, до мене зателефонувала голова ради з координації та вирішення питань ВПО при селищній раді Надія Довгаленко й повідомила про вакантну посаду у відділі культури, молоді та спорту. Я успішно пройшла співбесіду, місяць була на суспільно-корисних роботах, і потім мене залишили працювати на постійній основі».
Надія Кушнір
Надія Кушнір приїхала до нашого селища з Києва. «По приїзді побачила у соцмережах оголошення про те, що потрібні руки для плетіння сіток, – пригадує жінка. – Зателефонувала, аби запитати, чи потрібна ще допомога, і у відповідь почула: «Завжди потрібна». Так із 2023 року разом з командою я плету сітки військовим. Я люблю те, що роблю, і вірю, що цим вагомо допомагаю нашим янголам-захисникам.
Зараз я перебуваю на громадських роботах. Звичайно, мені б хотілося, щоб робота була на постійній основі, але з маленькою дитиною, яка потребує постійної уваги, це непросто, тож поки що задовольняюся тим, що маю».
З початку лютого оселилася у Чутовому Анастасія Нестеренко. Дівчина з Харківщини, нині мешкає у знайомих і активно займається пошуком роботи. Навіть не за спеціальністю, як вона говорить, а заради заробітку. Під час засідання присутні порадили їй звернутися у декілька місць для працевлаштування.
Наталія Литвин
Начальник відділу соціального захисту населення Чутівської селищної ради Наталія Литвин розповіла про заходи, спрямовані на турботу, допомогу й підтримку внутрішньо переміщених осіб: «Реалізовуємо Програму інтеграції ВПО у нашу громаду щодо пошуку для них житла, перекваліфікації та працевлаштування, надання медичних, освітніх, соціальних та адміністративних послуг. Активно працює робоча група для координації та вирішення питань цієї категорії осіб, яку очолює Надія Довгаленко. На засіданнях її члени розглядають співпрацю з центром зайнятості, виплати допомог за рахунок коштів державного й місцевого бюджетів, надання соціальних послуг.
Ініціатива робочої групи «Діалог культур» здобула перемогу у конкурсі й отримала на 25 тис. грн матеріалів для проведення різноманітних заходів: організовували екскурсії до Чутівського краєзнавчого музею, проводили майстер-класи з традиційного мистецтва, виготовляли писанки, ляльки-мотанки, патріотичні браслети із стрічок, ліпили вареники із солоного тіста.
Представники ВПО брали участь у засіданнях «круглого столу», де розповідали про традиції та історію регіону, з якого вони прибули, обговорювали проблеми, визначали потреби для комфортнішого життя, ділилися баченням необхідних змін у громаді.
Своєрідною підтримкою для багатьох є одноразова матеріальна допомога за рахунок коштів Програми соціального розвитку «Турбота» – минулого року вона була вчетверо більша ніж у 2024-му. Певний період цій категорії громадян компенсували витрати на тимчасове розміщення.
У рамках співпраці з благодійними та громадськими організаціями, міжнародними фондами ВПО беруть участь у зустрічах, мають доступ до юридичних та психологічних консультацій, отримують продуктові набори, насіння для посадки овочевих культур, ваучери на придбання ліків. ВПО мають доступ до надання бізнес грантів на розвиток, започаткування або відновлення бізнесу у сільському господарстві. Одна родина з громади стала переможцем проекту.
Нещодавно розпочав роботу благодійний пункт «Друге життя речей», в якому жителі громади можуть отримати або передати речі, що були у вжитку».
Наталія ЛОСЬ
Матеріал підготовлений за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню
від Українського Медіа Фонду.
