Валерій Бердута родом із Лисичанська Луганської області, але життя обернулося так, що його тіло віднині покоїтиметься у филенківській землі. В останню путь героя-захисника провели сьомого січня рідні, друзі, односельці, у живому коридорі схилили голови багато жителів Чутівської і Скороходівської громад.
Валерій Миколайович народився у вересні 1987 року на Луганщині. У місті Лисичанськ минуло його дитинство, юність, розпочалося доросле життя. Після закінчення дев’яти класів вступив на навчання до Лисичанського гірничого технікуму. Після здобуття спеціальної освіти із 2006-го по 2014 рік працював на місцевому заводі залізобетонних виробів.
Спокійне життя Валерія закінчилося у 2016-му. Коли над Україною нависла серйозна загроза, він підписав контракт із ЗСУ й пішов боронити рідний край і близьких йому людей. Понад вісім років він захищав українську землю – спочатку під час проведення АТО, потім – після повномасштабного вторгнення сусідньої країни-агресора.
«За час служби командир роти зв’язку капітан Валерій Бердута неодноразово отримував подяки і грамоти за бездоганне виконання бойових завдань, відзнаки керівництва, нагороджений нагрудним знаком « Гідність і честь», медалями «Захисникам Вітчизни», «За оборону рідної держави», мав статус учасника бойових дій», – повідомив представник 9-го відділу Полтавського РТЦК та СП Сергій Бездітко.
Ледь стримував емоції під час виступу на траурному мітингу бойовий товариш Валерія: «Із Миколайовичем я пройшов бойовими шляхами із 2022 року. Він був не просто командиром. Коли потрібно, він був для нас братом чи найкращим другом, для багатьох, хто був під його керівництвом, він був батьком. Тож заслуговує на найбільшу повагу. З усього, що він нам говорив і чому навчав, головним було одне – не втрачати людяність у будь-якій ситуації».
На військовій службі Валерій Бердута зустрів свою долю Марію, яка також пліч-о-пліч з коханим захищала свою країну. У 2021 році вони одружилися, а вже за рік у щасливій родині з’явився на світ синочок Кирило.
Після окупації Лисичанська родина довго шукала прихистку у більш безпечному місці і у 2024 році переїхала на постійне місце проживання у Филенкове.
Секретар Скороходівської селищної ради Таміла Підпала зазначила: «Хоч і небагато Валерію Миколайовичу довелося прожити у филенківському краї, але, як говорять у народі, слава про людину йде попереду неї. Він мав багато друзів, знайомих, мав веселу вдачу, добру, широку душу, був доброзичливим до людей, у колі друзів – компанійським, вдома – уважним до своїх рідних».
Співчуття найріднішим людям загиблого захисника – матері, дружині Марії Анатоліївні, брату Дмитру, сину – від імені виконавчого комітету Скороходівської селищної ради і усієї громади висловив селищний голова Валерій Штепка.
Ангел-охоронець не раз відводив Валерія Бердуту від смерті, але все ж вона наздогнала чоловіка четвертого січня у жахливій ДТП під час проходження ним військової служби у місті Дружківка Краматорського р-ну Донецької обл.
Україна втратила ще одного вірного сина, який героїчно боровся із підступним ворогом. Валерій Бердута, як і інші його загиблі побратими, навічно залишиться у пам’яті всіх, хто його знав, гідним нащадком своєї нації і вірним військовій присязі.
Наталія ЛОСЬ. Фото автора.
