Чутівську громаду сколихнула чергова звістка про смерть захисника України Гончарова Валерія Віталійовича. У день його поховання, 29 жовтня, було надзвичайно сонячно, та все ж осіння прохолода вперемішку із болем втрати проймала кожного, хто прийшов провести в останню земну путь воїна-захисника. Дорогу, якою рухався траурний кортеж у супроводі духового оркестру Нацгвардії, встеляло пошматоване вітром опале листя й пізні осінні квіти.
Валерій Гончаров одним із перших пішов захищати Батьківщину. Його мобілізували у березні 2022 року до лав Національної гвардії України. Свідомо відстоював територіальну цілісність української держави, проходив службу на посаді стрільця, отримав відзнаку президента України – медаль «За оборону України».
Добре знав Валерія староста Таверівського старостинського округу Костянтин Козак, адже свого часу працював з ним в одному господарстві. «Завдяки таким простим, мужнім хлопцям ми сьогодні маємо можливість жити, навчатися, обробляти поля», – мовив у своєму щирому виступі Костянтин Петрович і коротко розповів про життєвий шлях захисника.
Народився Валерій Віталійович 13 червня 1971 року у Майдані. Вісім класів закінчив у Чутівській школі, далі – здобував спеціальність, служив в армії, працював у Київській геологорозвідувальній експедиції на буровій.
Після переїзду до Таверівки влаштувався слюсарем у місцевий бурякорадгосп, згодом, після реорганізації господарства, став трактористом агрофірми «Нове життя».
«Знав Валерія Віталійовича як відповідального і чесного чоловіка, – продовжив староста. – Він постійно намагався створити комфорт у сім’ї. Аби заробити копійку, виїздив на роботу за кордон.
Коли Україна опинилася у небезпеці, без зайвих розмов став на її захист. Щоразу, коли приїздив у відпустку, заходив у старостат, ми спілкувалися.
Що я можу відмітити? Якщо дехто при зустрічі говорив, що йти в те пекло не варто, то від Валерія ж чув одне: «Хто, як не ми?»»
Раптова смерть обірвала життя захисника, коли він перебував у відпустці. Помер Валерій Віталійович 27 жовтня у реанімаційному відділенні полтавської лікарні.
Співчуття рідним і близьким померлого від імені жителів Таверівки і всього старостинського округу висловив Костянтин Козак, а від імені усієї громади – голова Чутівської селищної ради Микола Корольов. Мовив слово від побратимів і військовослужбовець Сергій.
З бойовим шляхом Валерія Гончарова ознайомив представник 9-го відділу Полтавського РТЦК та СП Сергій Бездітко.
Хвилюючою була передача Державного Прапора України сину Валерія Віталійовича – Віталію, який теж, як і батько, служить у лавах ЗСУ.
Церемонію поховання здійснили за усіма канонами: після відспівування душі покійного священнослужителями ПЦУ під мелодію Державного Гімну труну опустили у могилу, куди впали десятки пригорщей землі.
Поволі розходилися у зажурі із цвинтаря земляки Валерія, а військова психологиня ні на крок не могла відійти від згорьованого батька захисника – Віталія Анатолійовича, намагаючись знайти для нього слова втіхи…
Наталія ЛОСЬ. Фото автора.
