На щиті повернувся до рідної домівки 27 вересня старший солдат Кавко Вадим Валерійович. Чутове зустрічало похоронний кортеж живим коридором, де люди, ставши на коліна, висловили шану воїну, який віддав своє життя за Україну.
Востаннє завітав Вадим Кавко на подвір’я свого будинку уже в домовині. Рідні, друзі, знайомі схилили у невимовній скорботі голови. І у кожного з них зринав у пам’яті свій спогад про Вадима Валерійовича. Адже мав він добру вдачу і майстровиті руки.
Народився 28 січня 1970 року на Харківщині. Згодом родина переїхала до Чутового. Тож Вадим навчався у Чутівській школі. Однокласники пригадують його як активного, жвавого хлопчину, який мав багато друзів. «Він був добряком», – зазначили однокласниці.
А молодший на майже п’ять років брат Вадима Роман розповів, що завжди відчував у дитинстві його підтримку. І коли подорослішали, то не втратили братерських стосунків і надалі один одного підтримували словом чи ділом.
Валерій Гайдамака зауважив, що Вадим був гарним сусідом. Багатьом допоміг з ремонтом чи будівництвом.
«Собі відкладав, а іншим робив, – додав брат. – Для нього було головним – допомогти людям».
Будівельній справі Вадим Валерійович навчався в одному з профтехучилищ Полтави. До армії трохи попрацював за спеціальністю. Як годиться, відслужив два роки. Тривалий час проживав у Кременчуці, де працював на нафтопереробному заводі. Згодом п’ять років жив у Казахстані. Повернувшись додому, знову трудився за фахом. Довелося спробувати і заробітчанської долі за кордоном.
На початку повномасштабного вторгнення Вадим Кавко, зі слів брата, одразу пішов до військкомату. Але лише 20 березня 2022 його мобілізували до війська. Він потрапив до зенітно-ракетного дивізіону. Служив на посаді навідника і брав участь у бойових діях у Миколаївській області, Краматорському та Бахмутському районах на Донеччині.
Останній рік воював на Лиманському напрямку.
У січні цього року переніс дві операції на хребті. Його визнали обмежено придатним та повернули до військової частини. Проте проблеми зі здоров’ям давалися взнаки. Тож написав рапорт з проханням направити на лікування та чекав на дозвіл від командування. Надійти він мав наприкінці вересня. Але, на жаль, не дочекався… Не витримало серце у 54-річного військового.
У Вадима лишилися син, дружина, мати, брат.
Поховали Вадима Кавка з усіма військовими почестями.
Після заупокійного богослужіння жалобна процесія рушила до центрального кладовища вулицями селища. Люди зустрічали її, стоячи навколішках. Під час траурного мітингу співчуття рідним висловили Чутівський селищний голова Микола Корольов, представник дев’ятого відділу Полтавського РТЦК та СП Сергій Бездітко, директорка Чутівської школи Тетяна Качала.
А дружині захисника передали прапор як символ держави, якій вірно і до кінця служив Вадим Кавко.
Оксана ЧЕРКАС. Фото автора.
