Чорним круком Войнівку облетіла звістка про загибель місцевого жителя – 29-річного Чичканя Миколи Олексійовича. Торік у квітні він підписав контракт з Національною гвардією України, а цьогоріч 21 вересня вірного сина України проводжали в останню земну путь.
«Коли чуємо про загибель захисників, зі зболеного серця виривається запитання: «Скільки ще?!» – мовила на траурному мітингу староста Войнівського старостинського округу Тетяна Бублик. – Ще болючіше, коли знав людину особисто. У втрату неможливо повірити, душа розривається на частинки, й той біль неможливо стерпіти…
Болить до крику те, що наш герой не встиг порадіти життю. Та у пам’яті всіх, хто його знав, він залишиться добрим, енергійним, безвідмовним, веселим і щирим. Про його мужність і героїзм розповідатимуть не одні вуста».
Скупа чоловіча сльоза заважала говорити побратиму Миколи. «Пліч-о-пліч з Миколою Олексійовичем ми виконували священний обов’язок із захисту української держави, – зазначив військовий. – Ніколи ніхто не чув від нього, що він щось не вміє. Усе, що брав до рук, у нього працювало. «Саушки», на яких він їздив і які любив, мабуть і без гусениць у нього б поїхали.
Коля ніколи не знав страху: ні під обстрілами, ні коли брався до нової роботи. Був надійним другом, на будь-яку ситуацію завжди реагував із жартом, і це підбадьорювало усіх нас.
Загибель бойового товариша – це невимовна втрата для нашого підрозділу й України в цілому. Коли прийде перемога, а вона обов’язково прийде, Миколин вклад буде одним із найбільших, адже він віддав своє життя за чисте повітря, ясне сонце, синє небо».
Представник 9-го відділу Полтавського РТЦК та СП Сергій Бездітко повідомив, що Микола Чичкань перебув на посаді старшого механіка-водія, сумлінно виконував бойові завдання. Життя бійця обірвалося 18 вересня на Куп’янському напрямку поблизу населеного пункту Пристін.
Від імені Чутівської громади співчуття родині висловив голова селищної ради Микола Корольов, а від шкільної родини – класний керівник Миколи Чичканя Олександр Левченко.
Односельці пам’ятають Миколу з дитинства, адже у Войнівці він виріс, закінчив місцеву школу. У 2018 році створив сім’ю – його обраницею стала дівчина із сусіднього села Анастасія. У молодій родині з’явився синочок Мар’ян, а у червні цього року світ побачила донечка Даяна. Чоловік неодноразово їздив працювати за кордон, на зароблені гроші придбали добротний будинок.
Рішення підписати контракт із Нацгвардією України прийняв свідомо, розуміючи необхідність захисту своїх дітей, батьків, сестри, племінників від ворожого свавілля. Воював на Лиманському напрямку, потім – Куп’янськ.
Поховання героя відбулося з усіма почестями. Траурна процесія рухалася живим коридором у супроводі духового оркестру НГУ. Панахиду за загиблим здійснив священик ПЦУ Сергій Висланько.
Згодом слово мовила про побратима і військовослужбовець Карина: «Спогади про Миколку лише світлі. Відкритий, простий, щирий, доброзичливий, врівноважений і відповідальний, дисциплінований та вихований – таким запам’ятався нам Микола.
Так мало він прожив, але так багато встиг: встиг стати героєм, який завжди з нами тут, на землі. Він – не загинув, він лише тихенько-тихенько спить… Наш ангел-охоронець…»
Наталія ЛОСЬ. Фото О.Черкас.
