Марія Примаченко (1909–1997). Сьогодні день її пам’яті.
Народжена у маленькому поліському селі Болотня на Київщині, вона все життя прожила серед лісів і полів, але її уява була безмежною, як цілий всесвіт. Марія не мала художньої освіти, не вчилася в академіях, але це не завадило їй стати однією з найвідоміших українських художниць, чиї роботи зберігаються у світових музеях, серед них і Лувр.
Світ, який вона створила.
Примаченко малювала звірів, яких не існує в природі, але які жили у її фантазії: барвистих, казкових, часом страшнуватих, але завжди живих. Її полотна поєднують народний фольклор, міфологію, сни й реальність. Квіти й птахи, фантастичні істоти й символічні образи — усе це її мова, якою вона говорила до світу.
Її кольори були чистими й сильними, як голос дитини: сині, жовті, червоні, зелені. У них відчувається оптимізм, доброта й віра в те, що життя завжди перемагає темряву.
Визнання світу.
У 1936 році її роботи вперше побачили в Києві, а згодом — у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі. Там вони справили враження на найвибагливіших глядачів. Пабло Пікассо, побачивши виставку, сказав: «Я схиляюся перед мистецьким дивом цієї геніальної українки». Марк Шагал теж захоплювався її образами.
У 1966 році вона отримала Національну премію імені Тараса Шевченка. У 2009-му ЮНЕСКО проголосило рік Марії Примаченко. Сьогодні її ім’я відоме й шановане у світі, а її картини зберігають у музеях від Києва до Парижа.
Мистецтво як відображення епохи.
Після Чорнобильської катастрофи Марія почала малювати чорні квіти — вони стали символом трагедії, яка торкнулася її рідної землі. А після початку повномасштабної війни у 2022 році її роботи набули нового звучання. Малюнки «Звір, що несе війну» чи «Я знову розцвітаю» стали символами українського спротиву, і тепер вони друкуються на плакатах, поштових марках, живуть у серцях мільйонів людей.
Спадщина.
Марія залишила понад 800 робіт. У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві зберігається понад 600 її картин. Частину врятували під час війни з палаючого музею в Іванкові у 2022 році.
Її малюнки — це не лише мистецтво. Це своєрідні обереги, що несуть силу й тепло. Вони близькі кожному — і дитині, яка впізнає казку, і дорослому, який бачить у них глибоку мудрість.
Марія Примаченко відійшла у вічність 18 серпня 1997 року. Але її світ не зник. Він живе в картинах, у наших містах на муралах, у книжках, у серцях тих, хто бачить у її творах не лише фарби, а справжню душу України.
Сьогодні ми згадуємо її з вдячністю. Вона довела: навіть у найтемніші часи людина може створювати світло. І це світло — назавжди з нами.
Чутівська центральна бібліотека
