Війна обірвала життя 59-річного Кошляка Петра Андрійовича з Кочубеївки. Чутівська громада провела в останню путь воїна 12 березня. Уздовж дороги, якою прямував похоронний кортеж, люди зробили живий коридор, ставши на коліна у скорботі і глибокій пошані до оборонця.
Тож рідна Кочубеївка зустрічала односельця на щиті, як справжнього патріота, який у лиху годину став на захист країни.
Петро Андрійович народився 25 січня 1967 року в працьовитій селянській родині бригадира та колгоспниці. З дитинства знав ціну справжньої праці. Після навчання в Артемівській школі пройшов гартування строковою службою в Німеччині.
Своє трудове життя пов’язав з технікою, яку знав досконало і любив. Про це розповідає син Юрій: «Його хист механіка дозволяв вдихнути життя у будь-який вузол чи агрегат, а любов до порядку та дисципліни була його незмінним життєвим правилом. І нас, дітей, до цього привчав. Був справедливим і водночас чуйним».
Тривалий час Петро Кошляк працював водієм, перевозив скраплений газ, згодом трудився у фермерському господарстві та на молокозаводі. Усе в нього ладилося, адже мав золоті руки.
До армії Петра Кошляка мобілізували одночасно із сином у січні 2023-го року. Юрій пригадує, що спочатку йому прийшло сповіщення, а через два дні батькові.
Він розповідає: «Батько тоді мені сказав: «Тобі там самому робити нічого». Знаєте, він був справжнім патріотом – говорив: «Головне, щоб совість була чистою». Не зміг ховатися за спинами інших».
Потрапили чоловіки до різних частин. Петро Андрійович – у 32-гу окрему механізовану бригаду, а його син – у 38-му бригаду морської піхоти. Юрій пригадує, що за час служби батькові вдалося лише двічі побувати вдома. «Раз на п’ять днів приїздив на день народження онука. А другий – на пару днів, коли онук пішов до першого класу».
А восьмого березня родина отримала повідомлення про його смерть. Юрій розповідає, що батько мав проблеми зі здоров’ям, лікувався у шпиталі. Пройшов ВЛК і за її результатами чекав у своїй частині наказ про звільнення від Міноборони. На жаль – не дочекався…
Поховали його на цвинтарі у Кочубеївці з усіма почестями. Під час траурного мітингу співчуття родині висловили Чутівський селищний голова Микола Корольов, представник дев’ятого відділу Полтавського РТЦК та СП Сергій Бездітко. Проникливі слова про Петра Кошляка мовив староста Черняківського старостинського округу Сергій Дорошко: «У 32-ій окремій механізованій бригаді його знали за позивним «Дед». Це ім’я побратими дали йому з великою повагою – за його мудрість, виваженість та батьківську готовність завжди допомогти порадою чи ділом.
Старший сержант, командир відділення з ремонту техніки, водій, який під обстрілами підвозив боєкомплекти – він був надійною опорою для свого батальйону. Навіть коли важка хвороба почала підривати сили, Петро Андрійович не полишив службу. Він продовжував бути корисним армії там, де дозволяло здоров’я: працював кухарем, ніс варту на охороні об’єктів, забезпечував побут побратимам.
Три місяці боротьби у шпиталях стали його останнім боєм, який він прийняв мужньо, як і належить старому солдату.
Найбільшою гордістю Петра Андрійовича була його родина. Він виховав сина справжнім патріотом, який сьогодні теж стоїть зі зброєю в руках, захищаючи Батьківщину. Для своєї доньки він став справжнім батьком, виховавши її як рідну. Його любов продовжилася у п’ятьох онуках, кожного з яких він любив усім серцем, даруючи їм свою турботу та приклад чесного життя.
Петро Андрійович був людиною правди: захоплювався історією, любив риболовлю, але понад усе цінував чисте сумління. Його головним життєвим заповітом дітям та онукам були слова: «Живи по совісті». І сьогодні ми свідчимо – його совість була чистою перед Богом, родиною та Україною.
Схиляємо голови перед подвигом захисника. Дякуємо за вірність обов’язку, за виховання гідної зміни та за життя, прожите по совісті».
Священник відправив панахиду за героєм, який з «воїнства земного перейшов у Небесне».
А далі – вручення прапора синові, покладання квітів, молитва, постріли в небо – і рідна земля прийняла до себе свого оборонця…
Оксана ЧЕРКАС
