Старосту Чутівської Трьохсвятительської парафії ПЦУ Миколу Лісового сьомого квітня посвятили у диякона. Ця подія для Миколи Олександровича стала своєрідним подарунком на ювілейний день народження, який чоловік відзначив 11 квітня.
«Цей благодатний і відповідальний крок є свідченням Вашої щирої віри, відданого служіння громаді Трьох Святителів та глибокої любові до Господа і Його Церкви, – зазначив у привітанні настоятель парафії Сергій Висланько. – Ваше покликання до дияконського служіння – це не лише честь, а й велике духовне доручення, яке потребує смирення, молитви та жертовної любові. Нехай служіння біля престолу Божого буде для Вас джерелом натхнення, а для всієї громади – прикладом істинної вірності Христу».
Микола Лісовий родом із мальовничого черняківського краю. Здобув середню освіту у сільській школі, потім – навчання у Харківському інституті радіоелектроніки. Молодий інженер за розподілом поїхав на Хмельниччину у місто Кам’янець-Подільський на завод «Електроприлад».
Й думки не мав, що саме там зустріне свою долю. З Тетяною працювали на одному підприємстві, жили в одному гуртожитку, а познайомилися випадково в автобусі. День 29 квітня 1979 року став для закоханої пари визначним у їхньому житті – вони ступили на весільний рушник. Почали обживати затишну кімнатку в сімейному гуртожитку. Там же народився і їхній первісток Віталій.
Через відсутність перспективи отримати окреме житло у 1982 році переїхали на малу батьківщину чоловіка – на Чутівщину. Знайшлося для них місце на чутівському заводі металовиробів: Микола став головним енергетиком, Тетяна влаштувалася у бухгалтерію. Дирекція підприємства навіть транспорт виділила, аби перевезти усі речі з Кам’янця-Подільського. Молодому подружжю дали квартиру без зручностей поблизу колишнього цегельного заводу. Чудова природа навколо – ліс і славнозвісна Біла Гора – зціляла, заспокоювала й надихала.
Потім – зміна роботи й місця проживання, зведення власного просторого будинку ближче до центра селища, турбота про дітей (у сім’ї Лісових уже підростав молодший син Олександр).
Коли у 90-их роках звели у Чутовому церкву Андрія Первозваного, Тетяна Лісова стала прихожанкою храму. Кілька разів у супроводі дружини Микола Олександрович також відстояв службу, але йому не подобалася мова, якою проповідував священик.
Коли постало питання про надання Томосу про автокефалію (самостійність помісної церкви, адміністративно незалежної від інших православних церков, але єдиної з ними канонічно) Православної церкви України, служителі й деякі прихожани чутівського храму, у т.ч. й Тетяна Василівна, мали свою думку стосовно цього.
Тоді Микола Олександрович запропонував дружині шукати іншу церкву. І так вони потрапили у Свято-Успенський кафедральний собор Полтавської єпархії ПЦУ. Обоє відчули, що це те, чого бажають їхні душі, те, що необхідно саме сьогодні.
«Мене особисто приємно вразило те, що владика Федір під час проповіді ніколи не нав’язував свого, а завжди закликав учитися, думати, аналізувати, робити висновки і постійно вивчати Святе Письмо, аби знаходити у Біблії вихід із різних ситуацій», – зазначив Микола Лісовий.
Упродовж трьох років подружжя Лісових відвідувало цей храм, аж поки Микола Олександрович не порушив питання перед владикою про заснування у Чутовому релігійної громади «Трьох святителів». Невдовзі після благословення митрополита Полтавського і Кременчуцького Федора у 2020 році зареєстрували релігійну громаду, головою якої обрали Миколу Лісового. На виділеній під майбутнє будівництво культової споруди земельній ділянці встановили поклонний хрест. Молебні й освячення там став проводити священик ПЦУ Володимир Храпач. Згодом, за сприяння Ірини Кривобік, громада взяла участь в аукціоні й отримала право на користування приміщенням у центрі Чутового на умовах оренди. Перший святковий молебень на новому місці провів 19 серпня 2023 року Сергій Висланько.
Микола Лісовий допомагав з документами під час реєстрації кочубеївської церкви святого Преподобного Павла Латрського.
«У дитинстві мене охрестили саме у Кочубеївці, обряд тоді проводив місцевий священик, – пригадує Микола Олександрович. – Тому нині, через десятиліття, я відчув відповідальність і бажання зробити свій внесок у відродження кочубеївської церкви. Дякуючи Богу і спонсорам, вдалося викупити приміщення, і нині там почався великий рух».
Щодо важливої у житті чоловіка події, то він коротко висловився так: «Велику роль у моєму духовному становленні відіграв протоієрей Сергій Висланько, він же й запропонував мою кандидатуру на посвячення у диякона. Хоча за натурою я більше господарник, та все ж погодився, бо саме так управив Господь, і з Божою допомогою ревно працюватиму на цьому поприщі».
Наталія ЛОСЬ
