Юлія Дзюба належить до категорії внутрішньо переміщених осіб, але по приїзді до Чутового у 2022 році вона не відчувала особливого дискомфорту. Бо їхала у рідне селище, де народилася, у затишну батьківську оселю, де виросла, до друзів, з якими, попри відстань, підтримувала стосунки.
Маючи спеціальність модельєра-конструктора, у Харкові працювала дизайнером на підприємстві з виробництва верхнього одягу. Улюбленою справою Юлія займалася і впродовж п’яти років декретної відпустки – шила на замовлення і для себе. Говорить, що відсотків дев’яносто свого гардеробу створила власноруч.
«Осівши у Чутовому, роботи не шукала, вона мене знайшла сама, – розповіла Юлія Дзюба. – Вдома я була постійно, як-то кажуть, при ділі – обшивала всю свою сім’ю. Одного дня отримала телефонний дзвінок від директорки Чутівського будинку культури з пропозицією обійняти посаду костюмера. Я одразу погодилася. Для мене не було різниці, де і що шити.
Зважаючи на те, що вдома маю промислове обладнання, а тато допоміг мені облаштувати приміщення для швейного цеху, маю змогу працювати вдома. Роботи вистачає. Виготовляю сценічний одяг для працівників будинку культури, творчих дитячих колективів, шию костюми для інсценізації казок на новорічні та інші свята. До речі, «відбула» вже три новорічних дійства.
Радію, що моя мрія дитинства таки збулася. Пам’ятаю, що до пуття розмовляти не вміла, а вже казала, що буду модельєром. Прикладом були батьки, які свого часу займалися шиттям, то я за машинку сіла у десятирічному віці. Вдома постійно була купа тканини, практикувала на ляльках, а під час навчання у школі їздила на учнівські олімпіади з трудового навчання.
Часто ловлю себе на думці, що якби не війна, я б ніколи не подумала, що можу змінити своє життя. Наразі – воно цікаве й різнобічне. По-перше, я потрапила у чудовий дружний колектив. Разом відвідуємо театральні вистави у Полтаві, творчі заходи, виступаємо на чутівській сцені, їздимо з концертами населеними пунктами громади.
По-друге, я вступила на навчання до Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтва імені І.П.Котляревсього на відділення декоративно-прикладного мистецтва. Одразу відчула, що потрапила у свою стихію.
А по-третє, саме у Чутовому я сіла на мотоцикл! Брат навчив кермувати. Раніше лише говорила, що ось колись і я їздити буду. А зараз вже беру участь у мототусовках, познайомилася з цікавими людьми.
Під час “Мотодвіжу” познайомилася з цікавими людьми
Я більше, ніж впевнена, що аби жила у Харкові, то нічого б цього не було. Тому раджу іншим ні за яких обставин не впадати у відчай, намагатися шукати себе, і в усьому, навіть, здавалося б, найгіршому, віднаходити плюси, аби жити далі».
Наталія ЛОСЬ
Матеріал підготовлений за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню
від Українського Медіа Фонду.
