«Чи встигаю я ще продовжити передплату на «Сільські новини» до закінчення року?» – запитав, ледь переступивши поріг редакції, чутівець Микола Могильний. Отримавши ствердну відповідь, полегшено зітхнув і присів на стілець з бажанням продовжити розмову.
«Оце захвилювалися з дружиною, аби не залишитися без газети, бо як же ж без неї. За багато років звикли черпати із районки місцеві новини, – мовив Микола Миколайович. – Знаю усіх односельців, з багатьма людьми познайомився по роботі. Переважну частину трудового життя віддав колгоспу імені Леніна. У 1976 році як пішли з дружиною Антоніною Макарівною у колгосп, та так і пропрацювали до його розвалу.
А до цього разом навчалися у одному із полтавських училищ, де й у 1968 році познайомилися. Припала мені майбутня обраниця до душі довгою чорною косою в руку завтовшки, та ще й танцювала нівроку.
Я тоді здобував спеціальність слюсаря-сантехніка, вона – маляра-штукатура. За професією працював недовго – у Харкові на Південній залізниці.
10 листопада 1970 року побралися й стали жити у Чутовому. Після служби в армії років зо три був водієм автокрана на заводі металовиробів, а потім перейшов у колгосп. Ким я тільки там не робив! Спершу був водієм автобуса, а у 1985 році перейшов механіком з ремонту, згодом став завідувати гаражем».
Поруч з чоловіком сумлінно трудилася і дружина: куховарила у колгоспній їдальні, полола ланку, доглядала за худобою.
Коли справи у господарстві стали занепадати, Микола Миколайович працював і на заправці, і обліковцем, а на заслужений відпочинок пішов з посади фуражира на фермі.
Паралельно з основною роботою Могильні співали у колгоспному хорі, брали участь у художній самодіяльності. До речі, Микола Миколайович родом із сім’ї, яку Бог обдарував чудовими голосами. Не відставала від чоловіка голосом і Антоніна Макарівна, яка ще й здібність до танців мала.
Наприкінці розмови Микола Могильний радо повідомив, що у листопаді цього року відзначатимуть вони сімейне свято – 55 років подружнього життя. За такий довгий вік народили й виховали двох прекрасних турботливих доньок Галину й Наталію, мають двох онуків і стільки ж правнуків.
На запитання, чи співають нині у родинному колі, із сумом відповів: «Знаєте, часи зараз, на жаль, не ті…»
Та все ж, без сумніву, за святковим столом з нагоди 55-річного ювілею створення сім’ї збереться таки велика родина, й обов’язково полине пісня, як доказ того, що непокірні українці живуть з вірою у світле завтра.
Наталія ЛОСЬ.
Фото автора.
