Славну дату – 85-річчя – святкуватиме 23 вересня Лариса Скадченко з Чутового.
На пропозицію написати про неї на сторінках «Сільських новин», які вона, до речі, передплачує й нещодавно рекламувала, без вагань погодилася, але ніяково мовила: «Тільки дуже не розписуйте».
Розповідь про свій життєвий шлях Лариса Петрівна розпочала зі згадок про дитинство, яке припало на роки Другої світової війни. Вона – корінна чутівка, народилася у 1940 році. Батько не повернувся з фронту, тож дівчинкою опікувалися мати з бабусею. Був ще старший брат, але вона його не дуже пам’ятає, бо ж помер дитиною. Лише пригадує, як її, малу, колисав у люльці.
Невдовзі мати вийшла заміж вдруге, народила трьох дітей, а Лариса так і залишилася на вихованні у бабусі. Після закінчення школи пішла працювати у чутівський побуткомбінат. Звідти за направленням поїхала у Харків вчитися на швачку і невдовзі повернулася з документом про здобуття спеціальної освіти.
Згодом познайомилася з майбутнім чоловіком Миколою Григоровичем. Як не банально, але молоді люди вперше зустрілися у клубі. Лариса Петрівна пригадала: «Ходили у кіно, та все він мене піджидав». До речі, зі слів жінки, працював він на момент їхнього знайомства водієм у редакції нашої районки.
Весілля зіграли у 1966 році та непросте, а комсомольське. «Того дня одружувалася ще одна пара чутівців, – розповіла Лариса Скадченко. – Урочистості відбувалися на сцені районного будинку культури за присутності чималої кількості людей. Було все незвично й піднесено: вітало нас районне керівництво, вручали подарунки».
А далі почалося розмірене сімейне життя: робота, господарство, виховання доньки Світлани. Чоловік трудився шофером у торгівлі. А Лариса Петрівна з ностальгією пригадує свою трудову діяльність у місцевому колгоспі, звідки й вийшла на заслужений відпочинок.
«То були найкращі мої трудові роки! – захоплено мовила жінка. – Я працювала різноробочою. Виполола 16 ланок. Вистачало снаги співати у великому колгоспному хорі. Забирали нас післяобідньої пори й везли у новофедорівський клуб, де завжди проходили репетиції. Виступали скрізь: і на чутівській сцені, й під час обжинків, і на виїздах».
Пенсійний вік не змусив Ларису Скадченко сидіти вдома – ще тривалий час підпрацьовувала у одному із фермерських господарств. А коли роки «перевалили» за сімдесят, знайшла собі відраду для душі – із 2012 року стала відвідувати заняття Університету третього віку при територіальному центрі соціального обслуговування населення, а після створення хорового колективу «Душі криниця» радо долучилася до його складу.
Спілкування з однодумцями допомагає жінці долати життєві незгоди, відганяє смуток за донькою і онучкою, які мешкають далеко від неї, додає бажання жити повноцінним життям. І своє 85-річчя Лариса Скадченко обов’язково зустріне зі своїми колегами по сцені, заспіває разом з ними за святковим столом і впевнено покрокує назустріч рокам.
Наталія ЛОСЬ
