У Чутовому розпочинає працювати благодійний фонд «Червона калина допомога ЗСУ». Це офіційно зареєстрована благодійна організація, яка діє з початку війни. Опікуватиметься нею колишній головний сержант взводу бойової 92-ої ОШБр Іван Калінчук.
Тож в інтерв’ю він розповів, чому обрав цей фонд, та чим займатимуться його волонтери.
– Розкажіть дещо про себе?
– Я закінчив Чутівську школу у 2011 році. Тож у мене багато знайомих тут, хоч я деякий час і не жив у селищі. У 2020 році підписав контракт із ЗСУ. Служив у 92-ій ОШБр.
– Де зустріли війну?
– 24 лютого 2022 року о шостій ранку ми зустріли російську колону, яка йшла із Бєлгорода через Нову Козачу. Трьома БТРами тримали цю колону, яка мала йти через Дергачі на Харків. Потім була оборона окружної. Воювали за Кутузовку, Олександрівку, Старий Салтов, Прудянку. Тобто всю область практично обійшли.
Наш підрозділ брав участь і у контрнаступі на Куп’янському напрямку. Ми одні з перших висадилися на другий берег Куп’янська, закріпилися та стримували натиск ворога, а потім крізь нас почали йти інші штурмові підрозділи. Воював під Сватовим та на багатьох інших напрямках.
– Коли звільнилися із ЗСУ?
– На початку серпня цього року. Хоч міг це зробили ще у 2022-му, адже мав групу з інвалідності. Але тоді було не до цього. Пізніше отримав пошкодження хребта; а контузій уже й не рахував. Тож до групи добавилося ще багато інших проблем.
Звільнявся з посади начальника кібербезпеки 91-го полку. Шкодую, адже міг би служити і далі, але стан здоров’я не дозволяє це робити.
– Чому вирішили зайнятися волонтерством?
– По перше, тому що треба допомагати військовим. Без волонтерів буде значно більше жертв, ніж є. Сьогодні війна перейшла у критичну фазу. Тому маємо об’єднатися, аби уберегти людей, які нас захищають. Коли їх не стане, війна прийде до нас.
І мені не байдуже, бо у мене там лишилося багато друзів. Я знаю усі труднощі, з якими вони стикаються.
– А конкретніше?
– Я знаю, як це сидіти без нічого: їжі, води, турнікетів, нормальної автівки, «пташки», яка прилетить і перевірить вас.
Коли я там знаходився, то ми часто своїми силами вирішували проблеми: скидалися із зарплати, аби купити колесо до БТРа чи відремонтувати пікап…
Великі втрати мали через те, що у нас не було автомобіля для евакуації, якісних турнікетів, хороших медикаментів.
Той же ковід. Він нікуди не дівся, і в окопах теж ним хворіють. Тому потрібні якісні медикаменти, аби військовослужбовець міг протриматися хоча б до заміни без великої шкоди для здоров’я.
У мене був побратим – йому під 50 років, він пройшов АТО, дуже мудрий старший сержант, досвідчений і відповідальний. Він захворів ковідом, як і усі ми. Позицію ми не могли тоді покинути і вийти, бо за неї полягло багато людей. У результаті він отримав ускладнення на серце. І нині цей досвідчений воїн уже не бойовий. Такі люди потрібні армії. А були б наявні ліки, то він би не втратив здоров’я.
Наше завдання – зробити усе можливе, аби такі люди вижили. Вони віддають заради нас усе, і ми мусимо робити те саме.
– Чому обрали саме фонд «Червона калина допомога ЗСУ»?
– Я цим людям довіряю. Його керівник харків’янин Ігор Кончіч разом з однодумцями допомагали нам з початку війни. В Ігоря Кончіча є СТО, тож він ремонтував нам машину. Ми телефонували – він приїжджав, забирав пробиті осколками колеса, привозив відремонтовані. Їздив у будь-яку точку фронту. Привозив і ліки, продукти.
Також евакуював людей з Прудянки, яку розбивали рашисти. З початку війни фонд організовував харчування за власні кошти для переселенців. Купував медикаменти, шукав їм роботу, житло.
Багато людей, які у «Червоній калині», втратили когось із рідних на війні. І вони зацікавлені у тому, щоб уберегти життя захисників. А ще їх об’єднує ненависть до ворога. А це велика мотивація.
Упродовж війни вони забезпечили військовим 20 автівок, які приганяли із-закордону. Налагодили співпрацю із земляками, які виїхали до Данії.
– Автівки на підрозділи?
– Ні, особисто бійцям. Автівку купують за кошти благодійників, переганяють, підремонтують, оформляють на благодійний фонд, який потім передає її бійцю на фронт. Він нею користується, доки воює. А по закінченні війни може лишити собі.
– Тож чим привабив Вас фонд?
– Найбільше – прозорістю діяльності. Увесь рух коштів можна відслідковувати. Приміром, ставиться у магазині скринька допомоги на ЗСУ. Гроші звідти виймають у присутності власника торгівельної точки, укладається документ з підписами і печаткою, кошти одразу йдуть на рахунок фонду.
– Чим плануєте займатися у Чутовому?
– Зараз у Харкові особливо тяжко. Тож маємо перенести сюди майстерню для ремонту автомобілів.
Займатимемося і виготовленням буржуйок. Уже знайшли коваля у Чутовому, який зможе це робити.
А ще у пріоритеті – масксітки. Звісно, займатимемося й іншою допомогою.
– Уже зробили перші кроки?
– Так, потихеньку комунікуємо, знаходимо однодумців.
Та засмутило те, що зіткнувся у Чутовому з байдужістю людей. Я розумію, що втомилися, що тяжко… Але війна зовсім поруч.
Ті, хто їздить за 90 км до Харкова, на власні очі бачать увесь її жах. І якщо ми не буде підтримувати наших хлопців, оте все прийде сюди.
І не треба думати, що цивільних не зачепить. Мирних людей так само розстрілюють. Я був у селах після окупації. Бачив, яке горе несуть рашисти. Тому наша доля у наших руках.
Розмову вела Оксана ЧеркаС
