На одному із засідань сесії місцевої ради почула фразу: «На жаль, цю стару газету хочуть читати більшість опитаних людей». І дійсно на подив широкого загалу, який живе переважно у соцмережах, цей начебто вимираючий продукт усе ще бажаний і подекуди виграє у цифрового. Тож у чому причина? І чи варто газеті повністю переходити у цифру?
На теренах того ж Інтернет-простору натрапила на одному із медіа-сайтів на інтерв’ю з авторкою книги «Спроби і помилки: цифрова боротьба американських газет» доцентки Х.Айріс Чій, яка досліджувала нові медіа Університету штату Техас в Остіні.
Вона пояснює, що цифровий продукт газет настільки ж поступається друкованому, наскільки локшина швидкого приготування поступається стейку. Х.Айріс стверджує, що Інтернет не вбиває газети. Вони просто використовують його популярність як привід для виправдання оф-лайнових проблем, які не дають спокою друкованим виданням.
Чи це так насправді? Звісно, наша реальність дещо відрізняється від тієї, де функціонують досліджувані нею медіа. Так, для локальних друкованих ЗМІ, якими є і «Сільські новини», вбивчим партнером є «Укрпошта» з її неконтрольованою доставкою та захмарними цінам за неї. Приміром, цьогоріч планують підняти тарифи учетверо! Виходить з підрахунків понад половину зароблених на передплаті коштів мусимо віддати за доставку (до того ж і не належну!)
Саме це є величезним мінусом друкованих видань в Україні. І без втручання керівництва держави навряд чи якось можна вирішити проблему нищення локальних ЗМІ.
Ну, а шанувальники соцмереж добавлять іще купу.
Утім, можемо порівняти переваги і недоліки на власному досвіді. Адже «Сільські новини» також зайшли у всесвітню павутину Інтернету ще у 2007 році, створивши свій сайт, який проіснував до 2014 року, а з 2015-го розпочала функціонувати наша сторінка у Фейсбук, яка наразі має 6 тис. 290 підписників.
В одному погоджуємося з авторкою досліджень – цифрові версії не є альтернативою для друкованих, бо ж продати новину непросто, а продати її он-лайн ще складніше. Газети, щоб вижити, мають заробляти – на рекламі, передплаті, висвітленні діяльності органів влади, виборчих кампаніях, грантах тощо.
Утім, живемо і у соцмережах, бо ж бачимо переваги. Це, передусім, оперативність і можливість більше ілюструвати свої матеріали. Окрім того, на Фейсбук-сторінку можна викинути відеозапис із події, яка відбувається у реальному часі. Приміром, один із них у нас набрав понад мільйон переглядів. На жаль, це було відео з поховання героя-захисника. Довелося, його прибрати зі стрічки, бо ж коментували його навіть у країні-агресорці. Зрозуміло, що ми не могли допустити ці «коментарі» до широкого загалу.
Саме у цьому є і найбільша проблема соцмереж. Адже на законодавчому рівні не врегульована відповідальність за порушення як журналістських етичних стандартів, так і загальноморальних норм. Тож, як кажуть, «пишу, що хочу». Особливо рясніє негативом під проблемними матеріалами. Затяті коментатори і коментаторки інколи вдаються навіть до наклепів, образ, публікації неправдивої, неперевіреної інформації, завдяки якій маніпулюють думкою аудиторії. І відповідальності за це не несуть ніякої.
Цей хейт відчула на собі й редакція «Сільських новин», потрапивши у приціл активістки-маніпуляторки, яка, вириваючи факти із контексту, їх так перекручувала на власний розсуд, що тільки диву давалися. Але, як і у кожній подібній ситуацій, варто дивитися, навіщо це робиться, кому це вигідно, хто за цим стоїть.
Не так то легко відмитися людині від бруду. Адже не дарма кажуть, що слово ранить сильніше ножа. Тому редакція завжди дотримувалася Кодексу етики українського журналіста та інших чітких принципів, прописаних у законодавстві України. Тож на сторінках друкованого видання завжди подавали матеріали про проблемні ситуації із коментарем від влади, чи посадовця, до якого було звернення. Свого часу один сільський голова, який готував відповідь на лист-звернення до нього через газету, зазначив: «Дякую, що ви друкуєте його із відповіддю. Бо тяжко буде навіть одну ніч переспати через те, що люди про мене погано думатимуть».
А у соціальних мережах цим не переймаються.
Хоча у практиці «Сільських новин» є прецедент, коли людина у суді відстоювала свої честь і гідність через негативний коментар під інформаційним матеріалом у Фейсбук.
Також у соцмережах люди виливають наболіле, але влада не завжди реагує на них. Тому буває, як в отому прислів’ї: «Поговорили-побалакали – сіли і заплакали». Водночас саме журналісти локального медіа при порушенні питання у своїх професійних матеріалах обов’язково вказують і саму проблему, і думку з приводу цього усіх задіяних сторін, і шляхи її вирішення.
Безпосередньо для журналістів користь Фейсбуку у тому, що вони одразу бачать реакцію на свій матеріал. Коли він зайшов аудиторії – то маємо багато вподобайок. Це замальовки про долі земляків, діяльність волонтерів, знакові події. Чимало вподобайок набирають фото із весілля. І звісно – неймовірно багато людей сумують з приводу загиблих воїнів.
Сподобалася миттєва реакція Нацполіції Полтавщини на повідомлення про правопорушення. Одразу написали відповідь про те, що знайшли осіб, яких підозрюють у його скоєнні.
Також користь від соціальних мереж у тому, що журналісти знаходять іноді на різних ресурсах теми для розлогих матеріалів у газету. Водночас, маємо і багато шкоди, зокрема, використання журналістського контенту без вказування авторства.
То чому ж таки «стару газету» і нині читають?
Переваги друкованого видання відомі: зручність використання – можна читати будь-де, читач отримує одразу повний комплект інформації, та й інформація всіх категорій уміло скомпонована. Натомість для перегляду новин у соцмережах необхідно мати комп’ютер, модем і телефон (або виділену лінію, платити за підключення до Інтернету). Окрім того, розсіюється увага від великої кількості цікавої інформації.
Вагомим плюсом на користь друкованого видання є і те, що «Сільські новини», які у вересні відзначили своє 92-річчя, є своєрідним виявом стабільності. Бо ж тривалий час були майже у кожній хаті. І люди часом не уявляють свого життя без них.
А ще, нині залишилося чимало шанувальників, які полюбляють не цифрове, а саме друковане слово. «Візьмеш в руки – маєш річ» – побутує такий вислів. Тобто видрукована газета – конкретна річ, яку можна зберегти для поколінь, передати в музей як експонат. Реальний продукт реального часу.
Ну, а «Сільські новини» лишаються вірними традиціям і не стоять осторонь прогресивних тенденцій у медіа та викликів сучасного світу.
Оксана ЧЕРКАС
