На святковому заході до Міжнародного жіночого дня глядачів, які були присутні у залі Чутівського будинку культури, вразило незвичне представлення концертного номера у виконанні Олени Хроленко. Відзнятий він був у одному з полтавських торговельно-розважальних центрів, а глядачі у Чутовому споглядали його з екрана проектора. Олена виконувала одну з найпопулярніших на сьогодні мелодій «Bam, bam, bam». Пісню співачка донесла до публіки пречудово, бо твір написаний її рідною мовою.
Олена Хроленко корінна молдаванка. Народилася у співочій родині у невеликому молдавському селі Унцешть. Жодні сімейні зустрічі не обходилися без пісні, а брат і батько свого часу ще й грали на гітарі. З раннього дитинства Олена була учасницею церковного хору. Дівчинка пройшла відбір, коли священик приходив у школу у пошуках талановитих до співу дітей. Вона говорить, що на все життя запам’яталося, як співала упродовж ночі під час великодньої служби.
Про свою ж появу на Чутівщині Олена Володимирівна розповіла так: «Ще у 1998 році мої батьки приїхали погостювати до своїх рідних, які вже жили у Кантемирівці. Так їм сподобалося це село, що й самі вирішили перебратися сюди на постійне місце проживання. Зачекали, поки ми з братом закінчимо навчальний рік, і влітку 1999 року забрали нас до себе.
У п’ятий клас я пішла у Водянську школу. На лінійці тодішній директор навчального закладу Микола Олександрович Зінченко представив мене учням зі словами: «Любити, не ображати, поважати і допомагати». Попервах було дуже тяжко, бо зовсім не знала мови, але до кінця вересня я вже могла порозумітися із однолітками».
Творчий талант «новенької» тоді ще Олени Вортоломей першим виявив учитель музики Валерій Шастун. Під час перевірки знань тексту програмної пісні «Вчителько моя» дівчинка попросилася її проспівати, бо декламувати напам’ять у неї не дуже виходило. Викладач тоді одразу помітив і оцінив її здібності. З тих пір вона стала співати під час шкільних заходів, брати участь у художній самодіяльності сільського клубу, виступати на районній сцені, зокрема, у популярному колись щорічному фестивалі дитячої творчості «Крила надії».
Успіхи Олена мала ще й у спорті та навчанні. Із вдячністю згадує своїх учителів Володимира Григоровича і Ніну Петрівну Швеців, які прищепили їй любов до хімії та математики. Саме з цих предметів дівчина брала участь в предметних олімпіадах під час навчання у школі, а потім і в училищі. Має вона хист і до малювання, а творчому розвитку у цьому напрямку завдячує вчительці Юлії Швець. У розмові пригадала про участь у конкурсі малюнків, про те, як роботу учнів Водянської школи оцінили у столиці і надіслали презент – касету із записами пісень українських виконавців.
Швидкоплинні роки навчання змінилися буднями із дорослими радостями, проблемами, а часом і випробуваннями. Останнє не раз довелося пережити Олені Хроленко, при цьому переоцінити свої погляди на людей і життя, переосмислити свої бажання. І в усіх життєвих ситуаціях її підтримувала пісня. Як говорить сама молода жінка: «І в горі, і в радості – співаю».
Під час одного реабілітаційного періоду, коли Олена перебувала у батьків в Кантемирівці, до неї звернувся завідуючий місцевим клубом Григорій Магденко з проханням представити пісенний номер на заході у Новофедорівському клубі. Вона без вагань погодилася підтримати сусідів, і саме це стало для неї доленосним. Талановиту співачку помітили тоді члени журі у складі спеціалістів культурної галузі з Чутового і запросили долучитися до ансамблю «Оксамит» Чутівського будинку культури.
«Невдовзі все дуже швидко закрутилося: мене взяли на роботу в БК, запропонували вступити до Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Котляревського, аби здобути спеціальну освіту, – розповіла Олена Хроленко. – Я не знала як і реагувати: і раділа, бо ж з дитинства мріяла про музичну освіту, і плакала водночас, бо минуло багато часу від моїх останніх навчань, та й старший син уже був студентом Полтавського технічного університету імені Кондратюка.
Але вагома підтримка працівників відділу культури і моїх колег з БК додали мені впевненості. Нині вони в усьому підтримують, інформаційно допомагають у підготовці до іспитів, в оформленні й поданні необхідних документів, надають сценічні костюми і оргтехніку для навчання і виступів під час сесій.
Надважливою для мене у прийнятті рішення була підтримка рідних. Син дещо здивувався моєму рішенню, але благословив мій вибір словами: «Ну, удачі тобі!», а батьки в один голос мовили: «Іди навчайся, не задумуючись!»
Безцінними є для мене й поради подруги і колеги по сцені Надії Довгаленко, особливо ті, що стосуються безпосередньо музичного мистецтва.
І, знаєте, така шалена різностороння підтримка багато вартує.
Труднощі у перші місяці навчання пересилювала бажанням пізнавати для себе нове. Наприклад, піаніно почала опановувати з перших нот, як мовиться «з нуля».
А ще неабияк тримає думка про те, аби не підвести свій рідний колектив, який вірить у мене. І, звичайно ж, окриляє любов до музики, без якої я не уявляю свого життя».
Олена Хроленко твердо переконана у тому, що дійсно усьому свій час і, як зазначив колись бразильський письменник Пауло Коельйо, «самі собою мрії дійсністю не стануть». І пригадує, як колись трапилася можливість придбати синтезатор. Хотіла, якщо не вона, то щоб хоч син вивчився на ньому грати. Але він по дорослому відповів: «Мамо, не треба власні мрії втілювати у своїх дітей».
І ось після багатьох років мрій той час для Олени нарешті настав. Звісно, здійснити бажання їй допомогли й допомагають близькі люди, колеги, друзі, але тільки завдяки особистим зусиллям ті мрії стали реальністю.
Наталія ЛОСЬ
