Продовжуємо знайомити зі сторінками історії Чутівщини. До вашої уваги інформація про таємниці старих будівель від директорки Чутівського музею Галини Бафталовської.
Отже, перший будинок, про який хочу розповісти, до нашого часу, на жаль, не зберігся. Проте він стане своєрідною прив’язкою до розповіді про інші історичні будівлі Чутового.
У музеї маємо фотокопії цього будинку, привезені з Національного архіву України (м. Київ) колишньою науковою співробітницею Чутівського краєзнавчого музею Вікторією Петренко. Вікторія Сергіївна зробила копії фотографій із фотоальбому. Під кожним знімком є підпис, зроблений власницею альбому.
Свого часу цей фотоальбом виготовила Олександра Скоропадська (у дівоцтві Дурново, сестра чоловіка Софії Петрівни Дурново – Павла Петровича).
На фотографіях зображений двоповерховий палац князів Кочубеїв – представників давнього козацько-старшинського та князівського роду. Саме родина Кочубеїв збудувала і в подальшому розбудовувала цей палацовий комплекс. Маєток у Чутовому передавався у спадок у межах роду Кочубеїв.
Згодом представниця цього роду Марія Сергіївна Кочубей вийшла заміж за Петра Павловича Дурново – генерала та одного з найбагатших людей імперії. Чутівські землі разом із палацом та економіями перейшли до родини Дурново як посаг та спадщина по лінії Кочубеїв.
Палац і садибу створювали із залученням видатних архітекторів тієї доби. На початку ХХ ст. тут мешкала Софія Петрівна Дурново – остання володарка палацу. Софія Петрівна, яка походила з роду князів Волконських, стала господаркою та управителькою цього величного маєтку після одруження з Павлом Петровичем Дурново – сином Петра Дурново та Марії Кочубей.
На жаль, сам розкішний палац у Чутовому, як і більшість архітектурної спадщини Кочубеїв на Полтавщині, не зберігся. Після революційних подій 1917 року він був пограбований та частково зруйнований більшовиками, а в роки Другої світової війни зруйнований повністю.
Палац розміщувався на місці неподалік Чутівської школи. Центральний вхід до палацу був зі сторони Харкова. Будівля була цегляною, з дуже високими вікнами та дахом. Усередині розташовувалися парадні зали, картини, скульптури, коштовні меблі та велика бібліотека.
На другому поверсі була велика тераса, де в теплу пору року члени родини Кочубеїв, а згодом Дурново, мали змогу відпочивати. Родина Дурново перебувала у Чутовому щоліта, а решту часу мешкала у Санкт-Петербурзі.
Уявіть: посеред села стоїть великий світлий палац із колонами та бічними флігелями. Біля палацу було багато клумб. Від паркової частини палацу доріжки спускалися до річки, де на березі стояли човни, на яких прогулювалися мешканці маєтку. Такі фотокартки також зберігаються в нашому музеї.
Неподалік палацу був споруджений фонтан. Саме тут Софія Петрівна з родиною любила відпочивати. До речі, жителі Чутового ще пам’ятають основу того фонтану, щоправда, вже недіючого, та парк, який у народі називали «панським».
У комплексі біля палацу знаходився житловий будинок – флігель, який зберігся до нашого часу.
У 20-их роках минулого століття тут була дитяча комуна «Піонер», у 30-их роках – Чутівська середня школа. У наступні роки в будівлі розміщувався методичний кабінет відділу освіти. Нині тут знаходиться дитячо-юнацька спортивна школа імені І.В.Ропавки.
Первинні документи на будівництво як палацу, так і флігеля не збереглися. Флігель, який існує до цього часу, є одноповерховою цегляною будівлею на бетонному фундаменті.
Досліджуючи фотознімки тих часів, маю припущення, що цей флігель міг бути двоповерховим, а під час Другої світової війни його другий поверх був зруйнований. У музеї маємо фотознімок із згаданого фотоальбому, на якому, ймовірно, зображена саме ця будівля. У лівій частині споруда має півтора поверхи. До цієї частини будинку є окремий вхід.
Основний вхід до флігеля знаходиться в центральній частині будинку. Ширина будинку 12 м, довжина 35 м, висота стін 4,5 м. Загальна площа будівлі 420 кв. метрів.
Спілкуючись із жителями Чутівщини, цікавлюся та записую їхні спогади про далеке минуле нашого краю.
Так, наприклад, Валентина Миколаївна Михайленко розповіла, що її бабуся, Ночовна Варвара Кирилівна, будучи ще незаміжньою дівчиною, працювала у Софії Дурново особистою покоївкою.
Із згадок Варвари Кирилівни: «В обов’язки покоївки входило підготувати для Софії Петрівни одяг для різних потреб: чи то святковий – для прийому гостей, чи то для прогулянки, чи для нічного сну. Допомагала їй із ранковими та вечірніми гігієнічними процедурами.
Поміщиця була освіченою й діловою жінкою, вдалою господаркою, любила, щоб усе було до ладу. За відсутності чоловіка керувала великим будівництвом цукрового заводу, а згодом, після смерті чоловіка, – і цукровим заводом у Павлівці (Скороходовому).
У 1912 році збудувала заводську лікарню для працівників заводу».
Хочу зазначити, що наприкінці 1918 року Софія Петрівна Дурново, залишивши все своє майно, разом із сім’єю П.П.Скоропадського виїхала до Європи. Померла у 1943 році в місті Страсбурзі (Франція) у віці 77 років.
Ще один історичний будинок, який зберігся до нашого часу, – це будинок управління маєтками Дурново.
Він знаходиться у центрі Чутового, на розі вулиці Центральна. Будівля височіє на рукотворному пагорбі. Збудована наприкінці ХІХ ст.
Первинна документація на будівництво не збереглася. Будинок цегляний, споруджений на підвищенні. До центрального входу від проїжджої частини ведуть сходи. Будинок має парадний та запасний (у двір) виходи.
Всередині розташований хол розміром 3 × 5 м, з якого двері ведуть до кімнат (кабінетів). З усіх чотирьох боків є вікна.
У будинку є підвальне приміщення, а також кімната-сейф для зберігання цінностей площею 12 кв. метрів, із метровими стінами та стелею. Саме тому тут упродовж понад 50 років – із 1930 року – знаходилося районне відділення Держбанку.
У різні роки приміщення контори маєтку Дурново використовували за різним призначенням.
На початку 1920-их років у ньому обладнали хату-читальню та молодіжний клуб. Тут працювали різні творчі гуртки для молоді: театральний, хоровий, вокальний, духовий оркестр, ансамбль народних інструментів, а також гурток лікнепу (ліквідації неписьменності).
У 1923 році, з утворенням Чутівського району, молодіжний клуб здобув статус районного будинку культури.
У середині 1930-их під заклад культури перебудували приміщення православного храму Святого Олександра Невського. А в приміщенні, де раніше був культурний осередок, розмістилося районне відділення Держбанку.
З 1980 року тут була центральна районна аптека. У 1992 році приміщення передали районному відділу соціального забезпечення, пізніше – управлінню праці та соціального захисту населення РДА, яке знаходилося в цій будівлі до 2010 року.
Згодом в історичному приміщенні розташувалося відділення Держкомзему у Чутівському районі. Нині тут розміщується відділ Держгеокадастру.
У 2009 році історичну споруду взяли на облік для занесення її до Зводу пам’яток Полтавської області.
Галина БАФТАЛОВСЬКА,
директорка Чутівського краєзнавчого музею.
