Восьмого вересня сумна звістка облетіла Чутове – після тяжкої хвороби пішов з життя Костенко Григорій Федосійович.
Народився він 29 листопада 1947 року у Чутовому в родині колгоспників. Шкільні та юнацькі роки пройшли серед таких же повоєнних ровесників, які щоденно відчували наслідки минулої війни та негаразди у повсякденному житті.
Не зважаючи на це, Григорій Федосійович, навчаючись у школі, надаючи посильну допомогу батькам, настирливо і цілеспрямовано готував себе до великого і цікавого життя, яке на той час не тільки гартувало молодь, але й змушувало раніше за роки ставати дорослими.
Усією вулицею жителі тодішнього дмитрянського кутка селища проводжали молодого Григорія Костенка на армійську службу. Добросовісно відслуживши, почав працювати токарем на харківському підшипниковому заводі. Та недовго тривало життя у великому місті. Тягло до батьків, до села, до рідних і близьких.
У вересні 1969 року колишній начальник Чутівського райвідділу Вовк Микола Микитович запропонував Григорію Костенку перейти на службу в РОВД на посаду дільничного. Тож 1 грудня 1969 року його зарахували на службу в органи внутрішніх справ на посаду дільничного інспектора райвідділу.
Почалася складна повсякденна служба, у яку він поринув з головою, накопичуючи великий професійний досвід старших товаришів, прислухаючись до їхніх порад та повчань. Відчуваючи недостатність не тільки професійного, а й спеціального рівня підготовки, Григорій Федосійович вступив до Харківського юридичного інституту, який успішно закінчив у 1974 році.
Неабиякий психолог людських характерів, на той час начальник райвідділу міліції Микола Микитович Вовк, вбачав в особі Григорія Костенка співробітника, який вміє працювати, але може це робити набагато більше. Тож у 1977 році Григорія Федосійовича призначили на посаду заступника начальника Чутівського райвідділу міліції. Поле діяльності стало набагато ширшим, відповідальність – вищою, а на грудях його мундиру з’явилися державні нагороди. Григорій Федосійови за своїми обов’язками контролював оперативні служби, які безпосередньо вели боротьбу із злочинністю. Одна з державних нагород, якою він гордився і цінував, це бойовий орден Червоної Зірки, яким він був нагороджений за вміле та професійне затримання небезпечного злочинця, що знаходився на той час у всесоюзному розшуку.
За вмілою професійною діяльністю прискіпливо спостерігало обласне керівництво міліції. Неодноразово йому пропонували призначення на вищі посади в інших районах та містах області, але Григорій Федосійович відмовлявся, ставив перед собою головне завдання – створити у Чутовому підрозділ міліції, яким би гордилось населення району, відчувало підтримку і захист.
Повною мірою цей задум стали втілювати з моменту призначення Костенка на посаду керівника райвідділу. А керувався він настановою свого старшого товариша Миколи Микитовича Вовка: «Справжній керівник – це той, хто вміє створити умови праці та відпочинку особового складу, поставити перед ним конкретні та розумні завдання, налагодити постійний та професійно вірний контроль за їх виконанням. Якщо хоч одна позиція буде втрачена, або не виконана, колектив приречений на провал проставленого завдання».
І Григорію Федосійовичу та його підлеглим це вдалося.
Упродовж 1991 року в експлуатацію ввели багатоквартирний будинок для особового складу, а вінцем діяльності стало введення в експлуатацію сучасної, багатофункціональної споруди райвідділу міліції. Рішенням колегії МВС України, ця споруда була визнана однією з кращих у республіці серед сільських підрозділів.
Згодом Григорій Костенко згадував: «Якщо говорити про будівництво, яке ми розпочали 19 квітня 1987 року, то якби описати все те, як в подальшому втілювалися в життя наші плани, то вийшов би цілий роман. А якщо конкретніше, то без допомоги багатьох людей у районі, області, побудувати такий комплекс господарським шляхом було б неможливо.
Велика заслуга в тому, що мрія стала реальністю тодішнього колективу райвідділу, адже значну частину допоміжних робіт виконували співробітники міліції на суботниках, в особистий час. І я жодного зі своїх колишніх підлеглих не бачив байдужим. Усі допомагали, чим могли, вносили свою долю в будівництво і при цьому виконували службові обов’язки».
Помолодшав і професійно виріс особовий склад. 90 відсотків офіцерського складу мали вищу та середню спеціальну освіту, зросла його чисельність та професійна цілеспрямованість.
Зорепадом летять роки… Уже й Григорій Костенко пенсіонер МВС, але залишився активним учасником усіх заходів, що відбувалися у підрозділі, постійно зустрічався з товаришами по службі та молодими правоохоронцями. Мав Григорій Федосійович величезну кількість друзів, що зустрілись на його довгому життєвому та службовому шляху.
Вважається, що людина живе доти, доки про неї пам’ятають люди. Григорія Костенка пам’ятатимуть довго ті, з ким він дружив, кому допоміг, кого врятував.
Глибокі співчуття рідним та близьким Григорія Федосійовича, особисто дружині Тетяні Олександрівні та сину Володимиру Григоровичу, трьом онукам з приводу тяжкої втрати рідної і дорогої їм людини.
Група товаришів і колег.
