Повернення з війни до цивільного життя – це не просто зміна форми на цивільний одяг. Це глибока, часто болісна трансформація та пошук нового сенсу. Коли звичний військовий світ із його чіткими наказами та зрозумілою метою зникає, ветерани часто опиняються у вакуумі. І найкращими ліками проти цього стає заснування власної справи. Адже коли ветеран повністю занурюється у неї, це дає йому нову місію та фінансову незалежність, що є ключем до успішної адаптації. Так, зокрема, вважає 31-річний Сергій Омельченко з Лохвиці, який, відвоювавши чотири роки, демобілізувався і заснував свій бізнес.
Енергія і адреналін – у конструктивне русло
Мене ж порушити цю тему та взятися до пошуку такої людини, як Сергій Омельченко, спонукала розмова зі старостою одного із округів Чутівської громади. Тоді мова йшла про те, що ветерани побоюються брати гранти на розвиток власного бізнесу. Навіть за умови всебічної підтримки від представника місцевої влади.
Сергій Омельченко зазначив, що хвилюватися, чи вийде справа, чи зможеш – це цілком природньо.
Утім, він зауважує, що підприємництво за своєю суттю дуже схоже на військову службу: тут так само потрібні стратегічне мислення, вміння ризикувати, дисципліна та залізна витримка.
Тож свій бізнес дає ветерану те, чого так бракує після демобілізації. Людина отримує нову місію: замість захисту територій – розбудова економіки та створення робочих місць. Відтак з’являється контроль над життям: можливість самому ухвалювати рішення та бачити результат своїх зусиль.
А ще це має терапевтичний ефект: повна зайнятість робочими процесами витісняє важкі спогади, спрямовуючи адреналін та енергію у конструктивне русло.
Шлях до бізнесу
На захист України Сергій Омельченко став першого березня 2022 року. Це було його свідомим рішенням.
«Ворог був на порозі, тому я пішов захищати свою родину», – зазначив він. Спочатку перебував у роті охороні при місцевому військкоматі, а потім пішов служити у 62-ий стрілецький батальйон. Воював у складі окремого підрозділу розвідки. Пройшов «гарячі точки», серед яких і Бахмут.
Проблеми зі здоров’ям почав відчувати ще у 2023 році. До лікарів же звернувся тільки наступного року уже коли терпіти біль не було змоги.
«Лікувався, пройшов ВЛК, подався на МСЕК, де мені встановили ІІІ групу інвалідності. Потім я ще прослужив три місяці та звільнився. Було це у лютому 2026 року», – розповів Сергій.
А мрію про власний бізнес виношував ще в армії.
«Ми подалися на грант, аби відкрити кав’ярню ще у 2024 році. У 2025 році через бюрократичні перепони зробити цього не змогли, хоча сплачували податки. Нам потрібно було для приміщення збільшити потужність електроенергії. І через бюрократію ми цілий рік цього зробити не могли. Офіційно відкрили кав’ярню «REST» тільки у 2026 році», – розповів ветеран.
Омельченки також пройшли навчання в KSE Business School у програмі розвитку ветеранського бізнесу та отримали відповідні сертифікати.
Тоді Анна написала на сторінці у фейсбуці: «Ми з чоловіком створюємо не просто кав’ярню. Ми створюємо простір відчуття дому, тепла і сили – для тих, хто повертається з війни, для їхніх родин, для людей, які хочуть жити і рухатися вперед».
Про грантову підтримку та звітність
Для реалізації своєї мрії подружжя Сергія та Анни Омельченків скористалося можливістю отримати державний грант за програмою «Власна справа» через портал «Дія».
Заявку подавати можуть усі бажаючі. Для старту бізнесу можна отримати від 100 до 500 тис. гривень.
«Для військових, ветеранів та їхніх родин були збільшені суми. Тож ми з дружиною отримали по 500 тис. грн і власними силами почали облаштовувати кав’ярню: закуповували обладнання, робили ремонт. Допомагали нам і знайомі», – пригадує Сергій Омельченко.
На запитання, чи складно було зі звітністю по гранту, відповів, що це не стало для нього проблемою.
«Усе офіційно – через банк проводиш накладні. По фінансах звітуєшся про використання кожної копійки. Окрім того, звітуєшся ще й перед центром зайнятості – надаєш фото придбаного обладнання. Вони ще можуть і приїхати та подивитися, чи дійсно є те обладнання», – зазначає Сергій. Він зізнається, що складніше було працювати з грантом
від Українського ветеранського фонду, який він взяв на розвиток тепличного господарства.
«Там важче звітуватися. Адже потрібно було подавати комерційні пропозиції і від інших постачальників. Доводити, чому ти обрав саме цього продавця», – розповідає ветеран.
Кав’ярня за принципом безбар’єрності
Під час започаткування справи Сергій та Анна Омельченки врахували усі нюанси. Так, для кав’ярні підібрали зручне місце – у центрі міста, де поруч знаходиться багато організацій і установ.
«Ми врахували і принцип безбар’єрності: до приміщення можуть заїхати і матері з дитячими візочками, і люди з інвалідністю на візках, – зазначає Сергій Омельченко. – У нас діє десятивідсоткова знижка для військовослужбовців і ветеранів на увесь асортимент товарів.
У продажу – кава, коктейлі, безалкогольні напої, випічка. Впроваджуємо зараз і комплексні обіди. Адже це для працюючих поруч в установах людей досить зручно».
Кав’ярня приваблює сучасним дизайном і затишком.
У закладі працюють чотири особи – по два баристи і кухаря. За умовами отриманого гранту потрібно було працевлаштувати двох осіб, які мають відпрацювати три роки.
«З вересня цього року внесли зміни. Щоб отримати 1 млн 800 тис., потрібно працевлаштувати всього одну особу. Це значно легші умови для підприємця», – зізнається Сергій.
Кав’ярнею займається переважно його дружина, водночас вона ж працює і баристою. У сімейному бізнесі бере участь навіть син Сергія третьокласник Антон, який підтримує справу, дегустуючи тістечка і хот-доги та підбадьорюючи клієнтів.
Перспективи у ягідництві
Сам же Сергій Омельченко з головою поринув у сільське господарство.
«Я орендую десять гектарів землі у своїх батьків, працюю як ФОП і маю змогу продавати збіжжя дорожче через офіційні канали, – зазначає ветеран. – Землеробство подобалося давно. Мені завжди хотілося мати трактор та іншу техніку. У принципі я усе це придбав, будучи на службі. Техніка стояла і чекала на моє повернення»
Доки чоловік воював, фермерством займалася дружина Анна. Вона і сіяла, і збирала врожай, і збіжжя відвозила. Саме родина для воїна була тим тилом, який тримав, надихав і давав сили йти далі.
«Старалася – робила, доки мене не було, молодець, – з гордістю говорить про дружину Сергій. – Тепер цю ношу я забрав собі. Дружина займається кав’ярнею. Вирішили, що це суто її справа. А я впроваджую тепличний бізнес, ягідництво. Буду закладати полуницю, малину. Старатимусь зробити усе цього року. Але все залежить від погоди та фінансового стану».
Чоловік, уже маючи досвід у реалізації гранту, знову скористався такою можливістю – отримав підтримку для розвитку сільськогосподарської діяльності та долучився до навчань і консультацій у межах проєктів Карітас Полтава AGRIS та SCALE. Йому дали близько 120 тис. на придбання комбінованого навісного сільськогосподарського агрегату – плівковкладача, який одночасно виконує функції грядкоутворювача.
Ягідництво для Сергія нова справа, але він впевнено береться за неї.
«Маю знайомих ветеранів, які цим займаються. Тож у них переймаю досвід, – зауважує Сергій Омельченко. – Я перебуваю у складі Полтавської ветеранської організації Бізнес Асоціація захисників України та громадської спілки «Базука». У нас є пару чоловік, які займаються тепличним бізнесом. Тож ми один одному допомагаємо і встановлювати теплиці, і під час вирощування рослин, коли є якісь питання кооперуємося».
Побратимство у цивільному житті
Тож побратимство тримає на плаву і у цивільному житті. Сергій зізнається: «Знаєте, це багато значить, коли спілкуєшся з таким же ветераном, який тебе розуміє. У нас усе по чесному і по правді. Знаєте, як кажуть: «Свій до свого по своє». Тож ми в організації займаємося тим, що шукаємо гранти, беремо їх і працюємо у різних сферах.
У нас є навіть свій журнал ветеранського бізнесу. Ми пропонуємо його людям, аби вони, коли їм треба отримати якусь послугу чи товар, зверталися саме до ветеранського бізнесу. Шукаємо партнерів. Наприклад, у нас є ветерани, які займаються встановленням сонячних панелей. Тож ми налагодили у цьому напрямку співпрацю з державною програмою через Ощадбанк».
Також Сергій розповів, що спілчани займають різними проблемами ветеранів.
«Коли якісь непереливки, приміром, судові справи, то підтримуємо і знаходимо юридичну допомогу. Шукаємо можливості для санаторно-курортного відпочинку».
Тож Сергій Омельченко переконаний: «Для ветерана краще після звільнення зі служби доєднатися до якоїсь ветеранської спілки та займатися корисними справами». Адже суспільство має бачити у ветеранах не «постраждалих», а потужну силу з унікальним досвідом управління у кризових ситуаціях.
Ну, а створення власного бізнесу – це шлях, де бойовий досвід трансформується у життєву стійкість, допомагаючи людині не просто адаптуватися, а стати лідером цивільного життя.
Оксана ЧЕРКАС
Фото з архіву С.Омельченка.
