Хто відвідує заходи за участі хору «Душі криниця», який діє при Університеті третього віку, добре знає одну із його учасниць – Ганну Пугач. Артистична, запальна, уміє розважити глядачів і танцем, і грою на бубоні, і жартівливим словом.
Активністю вона вирізнялася ще зі шкільних років: відвідувала драматичний гурток, талановито виконувала ролі у постановках п’єс, виступала у клубі веселих і кмітливих, полюбляла туристичні виїзди. При цьому встигала добре навчатися, за що отримала путівку у колись престижний табір «Молода гвардія».
Безтурботні й насичені дні дитинства минули швидко, і коли постало питання куди йти вчитися, то обрала училище торгівлі. Невдовзі за направленням місцевого колгоспу пішла навчатися на хореографа при Полтавській філармонії. А там – заміжжя, переїзд у 1980 році до Таверівки. І так склалося, що працювати за здобутими спеціальностями не вдалося.
За новим місцем проживання влаштувалася на ферму бурякорадгоспу, де й трудилася 20 років дояркою. Доглядала і за групою корів, і підмінною була; довелося і на різних роботах працювати. За яку б роботу не бралася, скрізь відзначалася сумлінністю й була серед передовиків. Як каже сама Ганна Миколаївна, їй постійно допомагала пісня. Теперішній її чоловік Іван Повстин навіть жартівливого вірша склав:
Галя дояркою робила
Й корів своїх вона привчила:
Поки пісню не заспіває,
То молока зовсім немає.
А якщо ще вріже й гопака,
То за мить – повен бідон молока.
Але за веселою вдачею Ганни Пугач криється міцний характер, вигартований випробуванням долі. По приїзді до Таверівки звикалася до нового місця проживання в однокімнатній квартирі, потім радгосп виділив молодій сім’ї окремий просторий будинок. За роки зазнала втрат дорогих людей.
Та життя дається людині для щастя. Й оті «двері в щастя» неочікувано відчинилися для Ганни Миколаївни, коли вона на запрошення завідуючої відділення денного перебування Центру надання соціальних послуг Лідії Різник прийшла в Університет третього віку.
«Одразу мені дали роль Солохи, і невдовзі ми поїхали у Новофедорівку з концертом, – пригадує жінка. – Через холоднечу в клубі враження від тієї поїздки залишилися найгірші, тому зареклася туди їздити. Та все ж довелося – але вже теплої осені. Я виступала тоді з циганським танцем. А після концерту один із вдячних глядачів роздавав усім квіти».
Особливу увагу той вдячний глядач, яким виявився місцевий житель Іван Повстин, звернув на «колоритну циганку», але вона, можливо, зі скромності, проігнорувала його. І лише у лютому наступного року Ганна Пугач ближче познайомилася з Іваном Вікторовичем. Не змогла відмовити галантному кавалеру, коли він з’явився перед нею з квітами, солодощами і пиріжками.
І в той момент у доволі зрілих людей, які на той час уже були вдівцями, виникла взаємна симпатія, і дуже швидко закрутив їх вир побачень, уваги й турботи один про одного.
«Під час чергових гостин у Івана Вікторовича мені стало зле, «швидка» доправила в обласну лікарню, – розповіла Ганна Миколаївна. – Він регулярно навідував мене, піклувався, навіть забрав з лікарні після виписки і на моє здивування привіз до себе додому. Тоді я зрозуміла, що то дійсно моя доля й від неї не втечеш».
З тих пір вони не розлучаються ні на мить. Разом виступають на сцені, займаються творчістю, відвідують обласний театр, вболівають за чутівську футбольну команду, грають в доміно, разом господарюють, і, як мовила сама Ганна Миколаївна, «один для одного і в радості, і в горі».
У якийсь момент Ганна Пугач захопилася петриківським розписом. Аби вивчитися цьому мистецтву, придбала ноутбук, де проходить майстер-класи, бере зразки узорів. Уже має чимало робіт: малює на папері, наносить витончені візерунки на посуд, пляшки, кухонні дошки. Свої витвори представляє на виставках, дарує добрим знайомим, прикрашає ними їхню з Іваном Вікторовичем оселю. До речі, рамки для оформлення малюнків робить її не менш талановитий чоловік, виробів якого теж вистачає в будинку.
А торік жінка зробила коханому своєрідний подарунок – розмалювала квітами ворота.
Окрім того, Ганна Миколаївна вправно володіє спицями й гачком і при зустрічі похвалилася стильною пов’язкою на голову. Як і будь-яка жінка, вона уміє і приготувати, і до столу подати, у чому переконалися і ми, працівники «Сільських новин», побувавши у подружжя на гостині.
«З роками зрозуміла, що з іншим чоловіком я не була б такою щасливою, – зазначає Ганна Пугач. – Без сумніву, ми знайшли один одного в усьому, а це, вважаю, найголовніше для міцних сімейних стосунків».
Наталія ЛОСЬ.
Фото з сімейного архіву.
